Сінкевич К.Є.
Структурні особливості та мовний формуляр духівниці Шекспіра
В статті поданий перший український повнотекстовий переклад Шекспірової духівниці, проведений її аналіз. Ключові слова: Шекспір, заповіт, шекспірознавство.
В статье представлен первый украинский полнотекстовый перевод завещания Шекспира, проведён его анализ. Ключевыеслова:Шекспир,завещание,шекспироведение.
First Ukrainian full-text translation of the Shakespeare testament is given in the article. Its analysis is conducted. Keywords: Shakespeare, testament, Shakespeare studies.
Досягнення в області дослідження біографії Вільяма Шекспіра на сьогоднішній день вельми значні. Накопичений величезний і різноманітний документальний матеріал, на новій теоретичній основі поставлені та введені в розробку найважливіші питання його світогляду. Проте при всьому цьому залишаються серйозні проблеми, без рішення яких неможлива побудова цілісної наукової біографії драматурга.Однією з основних проблем постає аналіз духівниці В. Шекспіра.Вітчизняне шекспірознавство ніколи не приділяло інтересу даному питанню, в той час як зарубіжне вело активну дискусію довкола документа. Розбудовуючи шекспірознавчу науку на українських теренах,вбачається необхідним і актуальним провести аналіз структурних та мовних особливостей духівниці Шекспіра, спираючись на наукові досягнення західних колег у вивченні зазначеної проблеми.
Відомо, що копія заповіту Вільяма Шекспіра була знайдена серед стратфордських документів архіваріусом Джозефом Ґріном у 1747 р. Документ є другою редакцією – перший варіант був написаний в січні 1616 р., але потім переписаний 25березня того ж року – і складається з трьох аркушів, перший з яких був наново переписаний, а другий і третій лише відкориговані. Шекспірознавець Е.К. Чеймберз у книзі «Вільям Шекспір: дослідження фактів та проблем» (1930 р.) пише, що текст заповіту скоріше за все написаний рукою клерка, найнятого Френсісом Коллінзом1. Повний текст для аналізу взятий з вищевказаної книги Е.К. Чеймберза та вперше перекладений українською мовою. Слова, що були викреслені під час березневої редакції заповіту, надані в (дужках), а текст, що був доданий між рядків, підкреслений:
«Vicesimo Quinto die (Januarij) Martij Anno Regni Domini nostri Jacobi nunc Regis Anglie &c decimo quarto & Scotie xlix Annoque domini 1616.
Т Вілельмж Шакспіаре
В ім’я Боже, амінь – я, Вільям Шакспіаре, зі Стратфорда-на-Ейвоні у графстві Ворр., джент., при доброму здоров’ї та пам’яті, дякувати Богові, цим висловлюю та викладаю свою останню волю та заповіт таким чином і в такій формі:
А саме, по-перше, віддаю душу свою в руки Бога, мого Творця, сподіваючись та маючи міцну віру, що самими ласками Ісуса Христа, Спаса мого, дістану життя вічне, а тіло своє віддаю землі, звідки воно походить.
Віддаю та заповідаю моїм (синові та) дочці Джудіт сто п’ятдесят фунтів законними англійськими грішми, до сплати їй таким чином: а саме, сто фунтівна виплату її посагу за рік по моїй смерті, з урахуванням відсотків у два шилінги від фунта на той час, поки вся сума не буде сплачена їй по моїй смерті; а решту п’ятдесят фунтів – коли буде на те її згода. Щойно належне залагодять цю справу душоприказники мого заповіту, передаю, чи то дарую дочці моїй Сузанні Голл та спадкоємцям її навічно все нерухоме майно та права, що перейдуть до неї по моїй смерті чи що їх вона має тепер на фільварок, разом з усіма землями, що в означеному вище Стратфорді-на-Ейвоні, означеного вище графства Ворр., і частина суть Ровінґтонової садиби.
Віддаю та заповідаю моїй означеній вище дочці Джудіт ще сто п’ятдесят фунтів, якщо вона чи потомство її проживуть три роки по даті складання цього мого заповіту, впродовж яких мої душоприказники мають платити їй по смерті моїй згідно з означеними вище відсотками; і якщо вона за цей час помре, не лишивши потомства, тоді воля моя віддати та заповісти сто фунтів з цієї суми онуці моїй Елізабет Голл, а п’ятдесят фунтів щоб були розміщені на реченець життя сестри моєї Джоанни Гарт, а прибутки всі з них та зиск аби сплачувалися цій означеній вище Джанні, а по смерті її щоб лишилися її дітям та були рівно розділені між ними; та якщо означена вище дочка моя Джудіт не помре по трьох роках чи якщо жити буде її потомство, тоді воля моя цим заповісти, щоб ті сто п’ятдесят фунтів були розміщені моїми душоприказниками та наглядачами з найкращим зиском для неї та потомства її, але капітал не виплачувався їй аж до смерті чоловіка (моїми душоприказниками та наглядачами); воля ж моя, щоб щороку платили їй самі відсотки впродовж усього життя її, а по смерті її щоб увесь капітал та відсотки було виплачено її дітям, у разі якщо буде плідна; якщо ж ні, то – її душоприказникам чи повіреним, коли проживе означений вище реченець по моїй смерті. У разі якщо чоловік, за якого вона вийде заміж до кінця означених вище трьох років чи вже по тому, передасть у володіння її чи потомства її фільварок, рівний тій частці, що я їй заповів був, і це буде посвідчено моїми душоприказниками, тоді воля моя, щоб означена вище сума була виплачена чоловікові цьому на його власне використання.
Віддаю та заповідаю моїй означеній вище сестрі Джанні двадцять фунтів і всю одежу мою, що вони мають бути сплачені та передані їй за рік по моїй смерті; воля моя також передати їй будинок у Стратфорді, в якому вона мешкає, у довічне володіння, а також річну ренту в двадцять фунтів.
Віддаю та заповідаю трьом синам її – Вільяму Гарту, —- Гарту та Майклу Гарту, по п’ять фунтів кожному, до сплати їм за рік по моїй смерті. (має бути розміщений для неї моїми душоприказниками за порадою та директивами наглядачів задля її найкращого прибутку, допоки вона вийде заміж і тоді стільки ж з приростом має бути їй виплачено).
Віддаю та заповідаю (їй) означеній вище Елізабет Голл увесь посуд мій, за винятком великого золоченого пугаря зі срібла, що включаю нині до свого заповіту.
Віддаю та заповідаю бідарям означеного вище Стратфорда десять фунтів; пану Томасові Комбу – свою шпагу; Томасові Расселу, есквайру, – п’ять фунтів, а Френсісові Коллінзу з містечка Ворр. у графстві Ворр. тринадцять фунтів шість шилінгів та вісім пенсів, до сплати за рік по моїй смерті.
Віддаю та заповідаю (містеру Річарду Тайлеру Селдеру) Гамлетові Садлеру двадцять шість шилінгів вісім пенсів на придбання персня;Вільямові Рейнолдсові, джент., — двадцять шість шилінгів вісім пенсів на придбання йому персня; моєму хрещеникові Вільямові Волкеру — двадцять шилінгів золотом; Ентоні Нешу, джент., двадцять шість шилінгів вісім пенсів (золотом); і моїм колегам Джонові Гемінґу, Ричардові Брубеджу та Генрі Канделлу – двадцять шість шилінгів вісім пенсів на придбання їм перснів.
Волію віддати та заповісти дочці моїй Сузанні Голл, аби змогла краще виконати мій заповіт, та для його виконання все капітальне нерухоме майно чи фільварок із землями в означеному вище Стратфорді, пойменованому Нью-Плейс, де я зараз мешкаю, а також дві нерухомості чи фільварки із землями, розташовані на Генлі-стріт, у вище означеному містечку Стратфорді; а також усі мої клуні, стайні, садки, городи, землі та інші спадкоємства, що є чи будуть отримані, придбані або набуті в містах, селищах, селах, на луках і землях Стратфорда-на-Ейвоні, Старого Стратфорда, Бушоптона та Велкомба, чи в будь-якому з них в означеному вище графстві Ворр. А також усю ту нерухомість, чи то фільварок із землями, де мешкає такий собі Джон Робінзон, що розташована в Блекфрайарзі в Лондоні, коло Вардроба; а всі решту земель моїх та маєтностей, щоб усі вони разом узяті передані були означеній вище Сузанні Голл, у довічне володіння, а по смерті її перейшли першому закононародженому синові її, а по тому – його закононародженим спадкоємцям чоловічої статі, а як не буде таких, то – другому її закононародженому синові та його закононародженим спадкоємцям чоловічої статі, а як не буде таких спадкоємців, то – третьому закононародженому синові означеної вище Сузанни та його закононародженим спадкоємцям чоловічої статі; а як не буде оних, то все перейде до четвертого(сина), п’ятого, шостого й сьомого її синів, народжених законно, до одного за одним та до закононароджених спадкоємців чоловічої статі четвертого, п’ятого, шостого й сьомого синів, тим же чином, що й до першого, другого та третього її синів із їхніми спадкоємцями
Вілм Шейкспере
(Розрив сторінки в оригіналі манускрипту)
чоловічої статі; а якщо не буде оних, то вищеназвані маєтності переходять до означеної небоги моєї Голл та до її закононароджених спадкоємців чоловічої статі; а як не буде оних, то – до дочки моєї Джудіт та до її закононароджених спадкоємців чоловічої статі; а як оних не буде, то до законних спадкоємців моїх, Вільяма Шекспера, на вічне володіння.
Віддаю своїй дружині моє друге найкраще ліжко з усією приналежною до нього постіллю.
Поза тим, віддаю та заповідаю означеній вище дочці моїй Джудіт мого золоченого пугаря зі срібла. Решту моїх речей, рухомого майна, оренд, посуду, коштовностей, хатнього начиння тощо, по сплаті моїх боргів, зобов’язань та витрат на похорон, – передаю та заповідаю моєму зятеві Джонові Голлу, джент., та дочці моїй Сузанні, дружині його, яких я призначаю виконавцями цієї моєї останньої волі та заповіту. Обираю та призначаю також вище означеногоТомаса Рассела, есквайра, та Френсіса Коллінза, джент., свідками сього та скасовую всі попередні заповіти, а цей оприлюднюю як мою останню волю й заповіт. Засвідчую це(печаттю)рукоюсвоєю, сього дня та року, що вище означені. Свідками обнародування цього мною – Вільямом Шейксіром є:
Френсіс Коллінз
Джуліус Шоу
Джон Робінсон
Гамнет Седлер
Роверт Вотткотт»2.
Ця знахідка хоч і надала шекспірознавству три з шести відомих підписів Шекспіра, проте поставила перед літературознавцями ряд серйозних проблем, та стала першопричиною виникнення шекспірівського питання.
Для початку цікаві самі редакції тексту. Сучасні дослідники Ернст Гоніґманн та Сюзан Брок, автори книги «Театральні заповіти 1558-1642»3, (1993 р.), провели дослідження близько сотні духівниць, складених діячами театру впродовж XVI – XVII ст. На засадах компаративного текстологічного аналізу ними було виявлено структурні особливості та мовний формуляр заповітів, з’ясовано специфіку стильотворних мовних традицій, доведено єдність композиційної основи даних документів. На тлі дослідженого матеріалу вималювалася чітка традиція укладання духівниць в цій культурній субгрупі. Так, пайовики у своїх заповітах залишали вказівки щодо паїв в театрі: з одного боку частки у володінні нерухомістю, з іншого – частки володіння театральним інвентарем та рухомим майном. До колег пайовиків заповідачі звертатись «fellows» – приятелі, товариші, колеги, в той час як до не пайовиків акторів звернення «fellows» не використовувалось. Серед акторів було прийнято заповідати невеликі суми грошей на купівлю пам’ятних дарунків своїм колегам. Більшість акторів своїми душоприказниками назначали дружин. Впродовж другої половини ХVI ст. серед освіченої верстви субгрупи стало прийнято засвідчувати дійсність заповіту особистим підписом, скріпленим печаттю, хоча юридично ані підпис, ані печать не були обов’язковими умовами для легітимності духівниці – головне було свідчення свідків. Відсутність підпису у заповіті даної субгрупи вказувала на неписемність заповідача, або поганий стан здоров’я; у передсмертному стані робився усний заповіт, який записувався опісля зі слів свідків, та завірявся їх підписами.
Спираючись на копію заповіту, можна відтворити перший варіант духівниці Шекспіра. Все, що для цього треба – це відновити викреслені місця та прибрати інтерляцію. Таким чином ми отримуємо оригінал тексту, в якому нічого не говориться ані про паї в театрах Глобус та Блекфрайарз, ані про пам’ятні дарунки колегам акторам чи драматургам – абсолютно нічого, що припускало б зв’язок стратфордського Шекспіра з театром, а також асоціювало б з авторством Шекспірових творів. Його писемність і стан здоров’я ставляться під питання, коли замість завершального підпису та печатки ми читаємо: «Засвідчую це своєю печаткою» – тільки неписемні або хворі не підписувались під заповітом. Березнева редакція зазначає, що документ складається «при повному здоров’ї та пам’яті», тому припущення про тяжку хворобу, через яку Шекспір був не в змозі підписати духівницю у січні, мало ймовірне.
Друга редакція пов’язана з його старшою дочкою – Джудіт. Саме через неї була переписана перша сторінка. Але більше увагу шекспірознавців привертають дві фрази, втиснуті між рядків, – гроші на пам’ятні персні трьом акторам Джону Гемінґзу, Річарду Бербеджу та Генрі Канделлу, і друге за якістю ліжко, що він заповідає дружині. Невідомо, чому ці два вагомі додатки не знайшли своє місце в першій редакції, і чому в другій задля них не були переписані сторінки у відповідності з випадком Джудіт. Чому єдина ниточка, що пов’язує Шекспіра з Лондоном та театром, потрапляє до заповіту як запізніла думка, не варта детального огляду? Чому Шекспір називає Гемінґза, Беребеджа і Канделла своїми «fellows» – себто пайовиками, але не дає ніяких вказівок щодо своїх паїв в театрах Блекфрайарз та Глобус? Чому його власна дружина удостоюється уваги лише мимохідь і то тільки для того, щоб одарувати її другим за якістю ліжком? До смерті Шекспіра лишалося достатньо часу, щоб переписати наново весь січневий заповіт, але була переписана лише перша сторінка.
Збентежує також виправлення в кінці документу – навіщо при засвідчуванні дійсності заповіту викреслювати «скріплюю печаттю» і вписувати «ставлю підпис»? Ані одне, ані друге не були юридичними нормами, а лише загальновживаною традицією, за якою прийнято засвідчувати дійсність заповіту підписом та печаттю. Самі підписи теж сумнівні.Загальновідомо, що в ренесансній Англії ще не було стандартизації правопису, тому імена писались як кому заманеться. Прикладом тому є ім’я Генрі Різлі, графа Саутгемптона, яке трапляється в документах як Wrisley, Wresley, Wrotsly, Wryosley. Написання Wresleyзустрічається в листі дідуся графа по материнській лінії віконта Монтеня, ав записі про поховання, ім’я старшого сина графа в приходській книзі записано як Wryosley тощо4. Тому не дивно, що і Шекспір міг підписувати своє ім’я по-різному, але ж не тричі різно на одному документі –Willelmj Shackspeare,Willm Shakespere,William Shakeseare.
Зокрема дослідників цікавить питання Шекспірової бібліотеки та рукописів. Так, приміром, Дороті та Чарльз-молодший Оґберни в книзі «Шейк-спіар – людина що стоїть за ім’ям» (1962 р.)звертають увагу на те, що при створенні своїх творів Шекспір спирався на роботи грецьких, римських, італійських, французьких і іспанських авторів, таких як: Гесіод, Гомер, Есхіл, Софокл, Еврипід, Аристофан, Ксенофон, Платон, Аристотель, Плутарх, Цезар, Цицерон, Вергилій, Лукреций, Лівії, Пліній, Катулл, Горацій, Овідій, Плавт, Теренс, Сенека, Ювенал, Данте, Петрарка, Ариосто, Боккаччо, Кастільоне, Ронсар, Рабле, Монтень і ін. Твори деяких авторів у XVI ст. ще не були перекладені на англійську. Окрім класиків Шекспір був детально знайомий з священним писанням, особливо з женевською і єпископською Бібліями5. Зважаючи на це, у його розпорядженні мала бути немала кількість книжок. Як зазначає шекспірознавець Марк Андерсон: «Публічні бібліотеки не існували в єлизаветинський Англії. Хіба що хтось мав доступ до університетських бібліотек або інших приватних колекцій – те, що є в тебе в дома, було тим, що ти читав. Приблизно 150 книжок друкувалось на рік в єлизаветинський Англії (для порівняння 40 000 книг в рік друкується сьогодні в США).Переважна більшість єлизаветинських книжок були присвячені проблемам релігії, юриспруденції, чи медицині. Зібрати бібліотеку більш ніж у сто томів – особливо світську бібліотеку, що складалась би з п’єс, поем, та інших художніх творів – було вражаючим, потребуючим часу, недешевим задоволенням»6. Рукописи також були не тільки естетичними, але й матеріальними цінностями, які заповідач не міг оминути своєю увагою. Заповіт, як ми бачимо, ані в другому, ані в першому своєму варіанті не згадує ні книжок (навіть примірника Біблії), ані рукописів чи особистих паперів драматурга.
Підсумовуючислід зазначити, що виявлені при аналізі прогалини та суперечності Шекспірової духівниці змушують дослідників більш прискіпливо та уважно поставитись до біографії автора, шукаючи відповідей у відомостях життя. На тлі шекспірівського питання дослідження заповіту Шекспіра має неабияке значення, бо становить підґрунтя антистратфордіанського руху.
Вихідні дані: Сінкевич К.Є. Структурні особливості та мовний формуляр духівниці Шекспіра – Новітня філологія. – № 11 (31). – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім.Петра Могили, 2009. – 324с. – с.217-224.