Коломієць Л. Два Леоніда Гребінки: до питання про автентичний переклад і редакторську правку (на матеріалі перекладу “Гамлета” В. Шекспіра)

У статті зіставляються два варіанти перекладу п’єси В. Шекспіра «Гамлет», приписувані авторству Леоніда Гребінки, одного з яскравих представників українського національного відродження 1920-х – поч.1930-х років. Поряд з автентичним перекладом Л.Гребінки розглядається його значною мірою відредагований варіант, який вийшов друком значно раніше за непоправлений Гребінчин текст і тому однозначно утвердився в громадській думці як первинний, хоч він і поступається в багатьох мовностилістичних аспектах власне перекладу Л.Гребінки.

The article deals with the comparison of two translation variants of Shakespeare’s “Hamlet” by one person – Leonid Hrebinka, who belonged to Ukrainian national renaissance of the 1920s and the beginning of 1930s. Beside the authentic Hrebinka’s translation, we analyze its edited and to no small degree rewritten variant, which was published much earlier than the non-revised text. That is why this revised edition has gained a firm reputation in public opinion as the primary Hrebinka’s text. We attempt to prove its inferiority to the authentic translation by Hrebinka in respect of its language and stylistic qualities.

Леонід Євгенович Гребінка (1909-1941) здійснив повний переклад «Гамлета» 1939 року й передав машинопис до Київського українського драматичного театру ім. Івана Франка. Але машинопис загубився і лише в 1970-х роках його було віднайдено й передано до Архіву-музею літератури і мистецтва УРСР. Цей переклад, який увійшов до шеститомного видання творів В.Шекспіра (К., «Дніпро», 1984-86), зазнав істотних правок і був фактично на половину переписаний редактором тому М.В.Тупайлом. Тож без перебільшення можна вести мову про «двох Леонідів Гребінок» – настільки різняться між собою в мовностилістичному плані ці два варіанти перекладу, приписувані одному автору. Редагування, в основному, спрямовувалось на пригладжування, уніфікацію мови перекладу, маючи за орієнтир белетристичне ядро української літературної мови поч.1980-х років. Тотальна редакторська правка торкнулась і мовно-смислових, і експресивно-тональних аспектів тексту Л.Гребінки, але її масштаби не мають достатнього виправдання, адже феноменом саме Гребінчиного перекладу, його основною відмінністю від інших перекладів «Гамлета» є автентична народна мова, експресивна і образна, афористично влучна і невимушена, яку перекладач талановито заплітає в енергійний, лаконічний та ємний сценічний вислів. Це жива українська мова, яка органічно формувала літературну мову національного відродження 1920-х років, покалічену невдовзі штучними правописними змінами і заборонами.

В перекладі Леоніда Гребінки – справжнє барокове буйство майданної стихії. Наскільки значними були редакторські правки видно і з найвідомішого монологу Гамлета, початок якого наводимо нижче.

Ось один з численних прикладів зміни смислових акцентів у ключових рядках Гребінчиної інтерпретації Шекспірового тексту в результаті редакторської правки:

Тут у Л.Гребінки Гамлет висловлює готовність до рішучих дій, а в М.Тупайла він лише рефлексує й скаржиться на долю.

В результаті такої некоректної правки спостерігаємо зниження експресивності перекладу, – і більшість редакторських втручань у текст Гребінки націлені якраз на «гасіння» експресивної виразності та художньої своєрідності перекладу, що помічаємо, зокрема, в наступному фрагменті одного з ключових монологів п’єси:

Припустімо, що М.Тупайло, крім ірраціонально-творчих імпульсів та прагнень, раціоналізованих його власними уявленнями про вдосконалення редагованого ним тексту, керувався ще й цілком конкретним мотивом: потребою розподібнити вельми часті структурно-лексичні схожості перекладу Гребінки з російськомовним перекладом М.Лозинського, що вперше був опублікований 1933 року й потому кількаразово перевидавався. Немає сумніву, що Гребінка вивчав цей переклад, про що красномовно свідчить і наведений нижче фрагмент монологу Гамлета, який подаємо й у перекладі Лозинського (розбіжності з відредагованим текстом підкреслено).

В цьому фрагменті впадає в око експресивний образний вислів, який у Лозинського і Гребінки збігається майже дослівно: Тогда его сшиби, / Так, чтобы пятками брыкнул он в небо (Лозинський) – От тоді / Штрикай, щоб п’ятами вбрикнув він небо (Гребінка). Але чи означає це, що Гребінка прямо запозичував у Лозинського і що коли такі збіги з російськомовним перекладом у нього трапляються, то потрібно поспішати їх відредаговувати? Звернімося до першотвору: Then trip him , that his heels may kick at heaven [4: 1078 ] . Виявляється, що і Лозинський, і Гребінка слідували за оригіналом, до того ж переклад Гребінки тут буквалістичніший за переклад Лозинського, тому слід відхилити думку про прямі запозичення. Щобільше, не шукаючи деінде, в наведеному вище фрагменті (й саме у відредагованих М.Тупайлом рядках!) можна знайти неспростовні докази ретельного читання Гребінкою першотвору. Для цього порівняймо:

(1) В чем нет добра (Лозинський). – Де й не війне спасінням (Гребінка). – That has no relish of salvation in ’ t (Шекспір). Тут варіант Гребінки значно ближчий до семантики оригіналу, тоді як у Лозинського – надто широка парафраза з абстрагованою семантикою.

(2) То лишь отсрочку врач тебе дает (Лозинський). – Твій лік лиш край конанню відкладе (Гребінка). – This physic but prolongs thy sickly days (Шекспір). В цьому рядку підкреслене нами слово у варіанті Гребінки є прямим/словниковим відповідником до слова « physic » – розм. «ліки» [5 :116 ] ; у варіанті ж Лозинського вжито його контекстуальний замінник за принципом метонімічної трансформації.

Відтак масштаби редакторської правки Гребінчиного першоваріанту не є достатньо виправданими, навіть якщо брати до уваги його незаперечну близькість до синтаксичної структури та лексико-граматичних конструкцій перекладу Лозинського, який, на нашу думку, найвірогідніше служив літературним взірцем для Гребінки. Адже на середину 1930-х років цей переклад був найвищим досягненням в російськомовному освоєнні «Гамлета», яким відкривалася нова сторінка в російській перекладацькій культурі: поєднання художньої/сценічної виразності з точністю перекладу. І цим вимогам Гребінчин переклад відповідав якнайкраще.

До того ж, правки М.Тупайла неможливо звести під дах єдиної логіки: трапляються рядки, в яких вони, навпаки, уподібнюють варіант Гребінки до варіанту Лозинського . Порівняймо зокрема останні слова Гамлета:

Але що найприкріше – всі ці численні правки не спираються на першотвір, його стилістику і семантику, й відтак вони віддаляють він нього читача/глядача (в чому ми переконуємось і з правок у вищенаведеному фрагменті!). Мовностилістична уніфікація в поєднанні зі структурно-семантичним віддаленням від першотвору відкинули Гребінчин переклад з передових перекладацьких позицій на позадницькі. Такою виявилася ціна (хочеться вірити, що це не була мета) редакторського втручання.

Гребінка не поступається Лозинському силою поетичного таланту, який підказує йому як, вдало уникнувши словникової дослівності, забезпечити водночас і семантичну точність перекладу, і сценічну ясність/неперервність смислового змісту, і високу експресивність, і свіжу поетичність. Обидва переклади навдивовижу вигідно доповнюють один одного, як волокна єдиного полотна, що, переплітаючись, утворюють то його лицьовий, то виворітний бік.

Так, де в Лозинського семантичне копіювання оригіналу загрожує смисловою аберацією змісту, там у Гребінки з’являється контекстуальний смисловий відповідник, як ось ця свіжа метафора з нижченаведеного фрагмента, створена Гребінкою за допомогою підбору точного образного замінника: раненое имя (дослівний переклад) – щербате ймення (трансформація на основі метафоричного перенесення).

Першотвір: Ham . As th ’ art a man , / Give me the cup . Let go ! By heaven , I ’ ll ha ’ t . / O God, Horatio, what a wounded name / (Things standing thus unknown) shall live behind me! [4:1100]

І навпаки: там, де у Гребінки незграбна точність призводить до «мерехтіння» смислового змісту, від чого блідне й поетична експресія тексту, Лозинський вдається до тропеїчної трансформації, яка «підживлює» інтенсивність поетичного забарвлення. Загалом же, і Лозинський, і Гребінка широко застосовують тропеїчні трансформації на рівні слова, зберігаючи своєрідність словоряду оригіналу і поетичність його мовної семантики настільки, наскільки це не затьмарює змісту й не прозаїзує мови перекладу.

Талановито використовуючи паронімічні резерви української мови, Л.Гребінка перевершує переклад М.Лозинського образно-асоціативної колористикою.

Цей приклад цікавий також розвитком контекстуальної семантики слова « lapwing » у П.Куліша (пуцьвірок) та Л.Гребінки (чиря), тоді як у Ю.Клена – прямий словниковий еквівалент (чібіс[1] ), у Г.Кочура – ближчий до контексту відповідник, що зменшувальною формою передає іронічне ставлення мовця, М.Лозинський же підбирає такий словниковий відповідник, який має подвійне (пряме й переносне, актуалізоване в даному семантичному контексті) значення (пигалица[2] ).

Щобільше, Гребінці належать такі несподівано творчі розв’язки, здавалось би, нескладних семантичних задач, яких немає ні в перекладі П.Куліша, ні в перекладі Ю.Клена, ні в перекладі М.Лозинського (і відгомін яких пізніше знаходимо в Г.Кочура).

Зіставлення показало, що свіжа стилістика й злегка одивнений синтаксис Гребінчиного перекладу, які надають йому особливої експресивності, походять і від першотвору, і від окремих знахідок П.Куліша, і, до певної міри, від позитивного впливу російськомовного перекладу Лозинського, рівновага точності й поетичності якого лягла в основу канону збалансованого перекладу, що саме почав формуватися в українській перекладацькій культурі 1920-поч.30-х років.

Крізь призму народності переклад Гребінки видається з усіх українських перекладів «Гамлета» найбільш «українським» за мовностилістичними характеристиками, позаяк він найближчий до народної мови і низової барокової традиції, не знижуючись при цьому до бурлескного простацтва, що до нього прийшов у своєму пізнішому експериментальному перекладі І.Костецький. У Гребінчиному перекладі низова народна стихія – в дусі української барокової традиції – активно бореться з книжною й, по суті, долає її своєю могутньою, первинно-природною життєствердною силою.

Тож мова Гребінчиного перекладу – яскраве досягнення й переконливий доказ життєвості по-справжньому народної української літературної мови, якою вона забуяла за короткий період послаблення русифікації, що закінчився «розстріляним відродженням». Ця мова піднялася знов у своїй бароковій пишноті й колористиці завдяки перекладацькому подвижництву й таланту Миколи Лукаша, якого з Гребінкою єднає чуття експресивно-художньої вартості автентичної народної мови та здатність розкривати цю вартість якнайповнішою мірою, увічнюючи народну мову в мові художньої літератури. Так, народно-розмовна мова розкошує в Гребінки майже в своїй первинній «незайманості» літературною обробкою, в стихійному ліризмі й стихійній огрубленості.

Порівняймо текст Л.Гребінки з редакцією М.Тупайла, який і ліричною експресією (приклад 1) і саркастично-гнівною інтонацією (приклад 2) сягає значних поетичних висот, які вельми нівелюються пригладжувальною правкою, втрачаючи на свіжості й неповторній образній виразності вислову.

Приклад 1.

Якщо тут в автентичному тексті Л.Гребінки маємо наступні високоекспресивні риторичні фігури: 1) риторичні звертання: О всохни, мозку мій! О небеса!; 2) персоніфікацію: Любов – природи ніжної, тож ніжно / І шле вона коштовний дар услід / Тому, кого кохає) і тропи: 1) метафору: красу очей … випаліть; 2) гіперболу: сім раз солоні сльози; 3) метафоричне порівняння: Невже дівочий розум / Так само тлінний, як життя старече?, то в М.Тупайла на їхньому місці опиняються менш експресивні, поетично «мертві» формули з постійними епітетами: висушить …мозок гнів страшний, очі випалять пекучі сльози; ба, навіть смислові курйози: невже твій розум молодий / Тепер на тому світі, поруч з батьком? (?)

Приклад 2.

У цьому прикладі в Л.Гребінки зустрічаються колоритні українські слова (штукар, гаманоріз), замінені редактором на їх пізніші усталені літературні відповідники (блазень, злодій кишеньковий); згідно з сучасною літературною нормою замінює він і слово «минулий» на «колишній», ненормативну форму дієприслівника «сцупивши» – на дієслово «поцупив», а дієслово «всунув», що завершує асоціативну картину крадіжки, – на дієслово «заховав», що розмиває динамічну експресію образу. Але цим правка не обмежилась. Не уникнув М.Тупайло і смислових курйозів: втрата дієприслівникового звороту «сцупивши коштовну діадему» з метонімічним словосполученням «коштовну діадему» й поява натомість лексеми «корону» перетворює образне порівняння короля зі злодієм на надто прямолінійне, аж до абсурду: король навіщось «саму корону в кишеню заховав». До того ж, у результаті правки з’являються дві однокореневі лексеми: «кишеньковий» і «кишеню» (що не виправдовується словогрою й тому знижує поетичну якість тексту). Крім того, зміна порядку слів у словосполученні «штукар на троні» на інверсію «на троні – блазень» зміщує й інтонаційно-смисловий акцент з характеристики короля («штукар») на її локалізацію («на троні»). Насамкінець, у вислові «не варт і пилу» слово «пил» означає «порох», а не «пилюка».

Редакторська правка М.Тупайла торкнулася й національних алюзій та ремінісценцій у тексті Л.Гребінки. Так, вона нівелює національно-історичні (приклад 1), фольклорно-пісенні (приклад 2) та розмовно-епічні (приклад 3) ремінісценції, створені перекладачем, у чому переконуємося з наступних зіставлень.

Прикрою втратою (хоч тут редакторські мотиви найбільш зрозумілі) є втрата однієї явної і важливої історико-політичної алюзії в тексті Л.Гребінки, наштовхуючись на яку, дивуєшся сміливості перекладача. Це алюзія знаменитої героїчної битви юних українських вояків з російсько-більшовицькими загонами під станцією Крути, навіть згадка про яку здавалася вже неможливою в Радянській Україні. Але пам’ять про смерть юних героїв і біль утрати не стерлися з національної свідомості українців. Голосіння за ними Л.Гребінка примудряється вкласти в уста збожеволілої Офелії, чиє начебто белькотіння стає нестерпним докором оголеної стражденної душі сумлінню винних у тяжких злочинах.

Широкий реєстр народної мови і сміливе відтворення шекспірівської словогри на національній основі, – ці дві якості Гребінчиного перекладу кардинально відрізняють його від перекладу М.Лозинського і визначають його унікальне місце в українській перекладацькій культурі. Це місце еволюційного містка між перекладацькими школами П.Куліша і М.Лукаша. Проте цей місток будувався достатньо міцним, щоб за сприятливих обставин вирости в самостійну школу поетичного перекладу.

Література:

1.          Шекспір, Вільям. Гамлет, принц данський / З англ. пер. Л. Гребінка. – К.: «Основи», 2003. – 198 с.

2.          Шекспір, Вільям. Гамлет, принц Датський: Пер. з англ. Леоніда Гребінки / Шекспір, Вільям. Твори в шести томах. – Київ: Дніпро, 1984-1986. – Том 5. – 1986. – 693 с. – С. 5-118.

3.          Шекспир, Уильям. Гамлет, принц Датский: Пер. с англ. М. Лозинского / Шекспир, Уильям. Полное собрание сочинений в восьми томах. – М.: «Искусство», 1958- 1960. – Том 6. – 1960. – 688 с. – С. 5-157.

4.          The Complete Works of Shakespeare. Edited by Irving Ribner and George Lyman Kittredge. – Waltham , Massachusetts – Toronto : Ginn and Company, 1971. — 1743 p.

5.       Англо-український словник: У 2 т. – Близько 120 000 слів / Склад М. І. Балла. – К.: Освіта,

1996. – Т. 2. – 712 с.

6.          Шекспір, Вільям. Гамлет, принц данський: Пер. з англ. Г. Кочура. – К.: «Альтерпрес», 2003. – 170 с. – («Нова шкільна бібліотека»).

7.          Шекспір, Уілліям. Гамлет, принц данський: Переклад П. А. Куліша. Виданий з передмовою і поясненнями Др. Ів. Франка. – Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899. – 172 с.

8.          Шекспір, Вільям. Гамлет, принц данський: Пер. з англ. Ю. Клена / Клен, Юрій. Твори: В 4 т. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1060. – Т. 4. – 408 с. – С. 14-237.