В.Г.Ніконова
Системна організація асоціативно-смислового поля художнього концепту (на матеріалі трагедій Шекспіра)
Розроблене в логіці поняття концепту як одиниці пізнання та осмислення світу набуває значущості в системі наук гуманітарного напряму. У межах когнітивно-дискурсивної парадигми (термін О.С.Кубрякової1) увага дослідників приділяється концептам, що характеризують авторський вибір концептуальних пріоритетів і формують індивідуально-авторську картину світу в художньому творі, яка визначається естетичними домінантами письменника. Концепти розглядаються в аспекті художньої комунікації, їх динаміки в ідіостилі письменника, способів вербалізації в художньому творі2; 3; 4; 5. Особлива увага вчених приділяється дослідженню смислової структури концептів, яка виявляється через аналіз мовних засобів її репрезентації.(див. праці О.С.Кубрякової, В.М.Телії, Ю.С.Степанова, В.А.Маслової, М.М.Болдирева, В.І.Карасика, А.П.Бабушкіна, О.О.Селіванової). У когнітивних дослідженнях семантики художнього тексту акцентується складна багатовимірна й багатокомпонентна структура концептів. Наприклад, у різних типах концептів поетичного світу Г.Іванова виділяються такі компоненти, як: предметний, поняттєвий, асоціативний, образний, символічний та ціннісно-оцінний6.
Художні концепти, ідентифіковані у трагедіях Шекспіра із застосуванням методики поетико-когнітивного аналізу, основою якої є синтез літературознавчої і лінгвістичної парадигм аналізу тексту, поданих крізь призму когнітивної парадигми7; 8, також є багатовимірними утвореннями. Структурна організація художніх концептів у трагедіях Шекспіра, яка розглядається у вертикальному й горизонтальному плані, представляється як ієрархічна система мікросистем, кожна з яких має складну структуру9. Ієрархічні шари концепту (вертикальний план) – предметно-почуттєвий, образно-асоціативний і смисловий – виділяються з урахуванням ступеня абстракції тих знань, які структуруються в концепті. Будова кожного шару (горизонтальний план) є індивідуальною: предметно-почуттєвий шар має фреймову структуру, образно-асоціативний рівень репрезентується набором концептуальних схем, смисловий шар подається у вигляді поля10.
Мета цієї статті – розкрити системний характер організації польової структури смислового шару художнього концепту, тобто довести, що не тільки художній концепт у цілому є системним утворенням, а й кожний його структурний компонент, зокрема смисловий шар як найвищий рівень абстракції у структурі художнього концепту – також система систем.
Означена мета зумовлює вирішення таких завдань: 1) визначити поняття асоціативно-смислового поля художнього концепту; 2) охарактеризувати компонентний склад польової структури художнього концепту; 3) виявити типи семантичної спільності між смисловими атрибутами як компонентами асоціативно-смислового поля; 4) побудувати асоціативно-смислове поле художнього концепту з урахуванням всіх типів зв’язків між його смисловими конституентами.
Матеріалом дослідження слугує художній концепт ЄСТВО ЛЮДИНИ, вербалізований у трагедіях Шекспіра.
Моделювання текстових і міжтекстових асоціативно-смислових полів (АСП) художніх концептів стає ефективним прийомом дослідження специфіки лексичного втілення ключових концептів у творчості художників слова, який активно використовується в комунікативній стилістиці художнього тексту11; 12; 13. «Під асоціативно-смисловими полями розуміються концептуально об’єднані лексичні елементи на основі їхніх естетичних значень, тобто системних текстових якостей слів» 14. Відповідно, АСП концепту мислиться як «сукупність вербальних репрезентантів концепту, пов’язаних у тексті парадигматично й синтагматично, а також система асоціацій, породжена цими репрезентантами у свідомості читача»15. Вивчаючи лексичне втілення (АСП) ключових концептів у художніх творах російських і зарубіжних поетів і прозаїків, дослідники виявляють особливості поетичного світу І.Бродського, М.Гумільова, М.Цветаєвої, Б.Пастернака, О.Мандельштама, А.Ахматової та інших письменників16.
Проте засоби лексичної вербалізації концепту, на нашу думку, не можуть формувати АСП художнього концепту, тому що вони лише матеріально репрезентують концепти у художньому тексті. Аналіз лексичного значення і внутрішньої форми лексем-репрезентантів концепту на цьому експліцитному, вербальному, рівні створює необхідну передумову для подальшого дослідження, метою якого є виявлення імпліцитних смислів, які структурують художній концепт як фрагмент поетичної картини світу поета/прозаїка. Вербальні репрезентанти концептів слугують підґрунтям для реконструкції концептуальних структур (концептуальних метафоричних схем), що об’єктивують ті чи інші особливості художніх концептів. Семантико-асоціативний аналіз таких структур уможливлює виявлення смислових атрибутів як компонентів смислу, структурованого художнім концептом.
У світлі вищесказаного, на відміну від тлумачення АСП художніх концептів, поширеного в комунікативній стилістиці художнього тексту, у дослідженні концептуального простору трагедій Шекспіра асоціативно-смисловим полем художнього концепту вважається сукупність його смислових атрибутів – атрибутів-сем і атрибутів-асоціатів, пов’язаних між собою синтагматично й парадигматично у свідомості інтерпретатора. Оскільки смислові атрибути виявляються інтерпретатором художнього тексту шляхом семантичного (атрибути-семи) й асоціативного (атрибути-асоціати) аналізу лексем, які вербально репрезентують концепти-кореляти у складі концептуальних метафоричних схем, що формують образно-асоціативний шар художнього концепту (про реконструкцію концептуальних схем, сукупність яких утворює образно-асоціативний шар художнього концепту17), вважаємо, що саме смислові атрибути концепту, а не його вербальні репрезентанти (лексеми), мають формувати асоціативно-смислове поле художнього концепту.
Наприклад, словникове значення лексеми animal «тварина», що слугує на позначення концепту-корелята ANIMAL у базовій концептуальній метафорі PEOPLE ARE ANIMALS, – «1. Будь-яка істота на відміну від рослини чи людини // Худоба, звір і т. ін. 2. Груба, підла людина»18 – уможливлює виділення тільки двох смислових атрибутів-сем грубість і живий організм. Семантичні зв’язки цих атрибутів-сем по лінії парадигматики виявляють атрибути-синоніми грубість, агресивність, жорстокість, лютість та атрибут-гиперонім творіння природи («творіння природи, а саме живий організм»). Інші – смислові атрибути-асоціати, що є результатом асоціативного осмислення людини через тварину як живу істоту, яка:
• народжується, зростає та розквітає (народження; зростання; розквіт);
• є індивідуальною, особливою та своєрідно красивою (індивідуальність; краса; особливість);
• є живою, рухливою та вільною у своїх діях (свобода; дія; рух; акціональність);
• залежить від природних сил, оскільки є творінням природи (залежність від природних сил; зумовленість обставинами; потреба в підживленні);
• стикається з труднощами на життєвому шляху (непередбачуваність; неясність; невідомість; небезпека; пошкоджуваність; нестійкість; зруйновність);
• піклується про своє збереження (почуття самозбереження; боротьба за виживання; опірність природним силам; пристосовність; маскування; виверткість; спритність; хитрість; знищування один одного);
• триває певний час (тривалість), але не є вічною (обмеженість у часі; недовговічність; короткочасність; загибель; знищення; зникнення; закінченість).
Зазначені смислові атрибути-асоціати досить частотні у смисловому шарі художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ (табл. 1), оскільки людина осмислюється у трагедіях Шекспіра не тільки через тварини (PEOPLE ARE ANIMALS), а й такі живі істоти, як плазуни (PEOPLE ARE REPTILES), комахи (PEOPLE ARE INSECTS), птахи (PEOPLE ARE BIRDS), рослини (PEOPLE ARE PLANTS).
АСП художнього концепту, утворене смисловими атрибутами-семами й атрибутами-асоціатами, має центральну й периферійну частини. У центрі АСП концепту – своєрідна «яскрава» частина, його ядро, яке містить смисловий атрибут-домінанту, що найбільш очевидно репрезентує зміст концепту. Ми дотримуємося думки, що ядро вербально вираженого художнього концепту ближче за все до поняття, що виражається цим словом, і виявляється через тлумачення значень цієї лексеми у словниках19. Виходячи зі значення слова «людина» («суспільна істота, що являє собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, має свідомість, володіє членороздільною мовою, виробляє і використовує знаряддя праці»20) і “man” (“Homo sapiens, a member of a race of erect, biped mammals, with a highly developed brain, having the powers of articulate speech, abstract reasoning and imagination”21), уявляємо людину як живий організм найвищого ступеня розвитку, суспільну істоту. Вважаємо, що ядро АСП художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ формують такі смислові атрибути-домінанти, як живий організм і суспільна істота. Ядерні смислові атрибути-домінанти систематично використовуються для виконання функцій поля і найбільш однозначно передають зміст концепту. Конституенти, віддалені від ядра, розташовуються на периферії поля. Периферію становлять маргінальні смислові атрибути, ускладнені додатковими смислами й здатні виконувати не єдину функцію. Як правило, за рахунок периферійних елементів, які кількісно домінують над ядерними, відбувається якісне й кількісне розширення поля.
Тематична різноплановість смислових атрибутів, що утворюють периферію асоціативно-смислового поля художнього концепту, зумовлює їх угрупування в тематичні мікрополя. Тематичне мікрополе консолідується навколо головного смислового атрибута – тематичного ідентифікатора. Так, у периферії смислового шару художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ нараховується дванадцять тематичних мікрополів (табл. 1).
Польова структура смислового шару художнього концепту (АСП) передбачає не просту сукупність компонентів цієї структури (смислових атрибутів, тематичних ідентифікаторів, атрибутів-домінантів), а їхню взаємозумовленість, нерозривну єдність, яка виявляється через внутрішньопольові смислові зв’язкина трьох рівнях: 1) між смисловими атрибутами у межах тематичних мікрополів; 2) між смисловими атрибутами різних мікрополів; 3) між тематичними ідентифікаторами різних мікрополів з ядром поля художнього концепту.
Смислові зв’язки ґрунтуються на семантичному й асоціативному типах спільності цих компонентів.
Семантична спільність є основою найміцнішого зв’язку між смисловими компонентами польової структури художнього концепту й виявляється у наявності у їхній семантичній структурі спільної семи або семантичного компонента, під яким розуміємо мінімальну семантичну одиницю лексичного значення, що відбиває ту чи іншу конкретну ознаку предмета, явища чи поняття, з якою співвіднесене дане лексичне значення. Семантичні компоненти виконують в одному випадку диференціальну функцію (при відмежуванні одного смислового атрибута від іншого), в іншому – інтегральну функцію (при об’єднанні атрибутів у різні парадигматичні угруповання). Встановлення між такими семантичними компонентами будь-яких смислових відношень на основі синтагматики чи парадигматики пов’язує різні елементи мікрополя (смислові атрибути) в єдиний семантичний простір.
Наприклад, в АСП художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ виявлено такі типи семантичної спільності у межах тематичних мікрополів:
• причиново-наслідкові відношення – між смисловим атрибутом-домінантою живий організм і тематичними ідентифікаторами мікрополів «енергійність» і «рух»;
• асоціативні зв’язки – між смисловим атрибутом-домінантою живий організм і тематичними ідентифікаторами мікрополів «творіння», «невідомість», «беззахисність», «нестійкість» та «обмеженість у часі й у просторі»;
• відношення атрибутивності – між смисловим атрибутом-домінантою суспільна істота і тематичним ідентифікатором мікрополя «духовність»;
• асоціативні зв’язки – між смисловим атрибутом-домінантою суспільна істота і тематичними ідентифікаторами мікрополів «ворожість», «нікчемність», «негативні риси», «цінність».
Графічно АСП художнього концепту можна зобразити у вигляді кола із центром – ядром поля і периферією, що складається з кількох сегментів. Ядро поля утворюють смислові атрибути-домінанти; периферія представлена кількома тематичними мікрополями, кожне з яких є сукупністю смислових атрибутів, угрупованих навколо тематичного ідентифікатора. Тематичні мікрополя розташовуються у трьох сегментах периферії АСП художнього концепту – онтологічному, узуальному й індивідуально-авторському – залежно від типу семантичної спільності між атрибутами-домінантами і тематичними ідентифікаторами мікрополів.
Перший, онтологічний сегмент АСП художнього концепту – найближчий до ядра; його утворюють такі тематичні мікрополя, компоненти яких (смислові атрибути) гносеологічно ціннісні, виражають основну (онтологічну) ознаку елемента культури, структурованого художнім концептом. Смислові атрибути онтологічного сегмента ближче за все до поняття, що виражається лексемою як мовним позначенням художнього концепту і виявляється через тлумачення значень цієї лексеми у словниках. Такі атрибути об’єднуються у різні парадигматичні угруповання на основі семантичних компонентів, спільних з поняттям, що виражається ядерними атрибутами-домінантами (інтегральна функція семантичних компонентів). Такі групи формуються на основі кількох типів семантичних зв’язків: синонімії, гипонімії і партонімії, тобто тематичні ідентифікатори мікрополів онтологічного сегмента пов’язані зі смисловими атрибутами-домінантами семантичним зв’язком парадигматичного типу: еквівалентності, тотожності, ідентичності (синонімія), родо-видовими відношеннями (гипонімія), відношеннями частини й цілого (партонімія). В онтологічному сегменті художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ такі тематичні мікрополя відсутні, тому що в АСП цього художнього концепту не виявлено смислових атрибутів, які б еквівалентно/тотожньо виражали поняття людини, наданого у тлумачних словниках.
Другий, узуальний сегмент АСП художнього концепту містить тематичні мікрополя, у складі яких смислові атрибути репрезентують узагальнене знання соціуму про культурний елемент, що концептуалізується. Таке знання відбиває національну специфіку суспільства в певний історичний період, наприклад, у Єлизаветинській Англії. Процес ідентифікації узуальних смислових атрибутів досить складний, тому що виявлення етнокультурних цінностей у суспільстві часів Шекспіра вимагає спеціальної довідкової літератури про даний історичний період. Але можливо припустити, що, оскільки такі узуальні атрибути концепту виражають культурно-національне уявлення людини про світ і є носіями культурної пам’яті народу, вони також відбивають загальнолюдські цінності. Тому вважаємо за можливе формувати узуальний сегмент АСП художнього концепту в трагедіях Шекспіра смисловими атрибутами, що передають ознаки елемента культури, відомі кожному носію сучасної європейської культури і значущі для нього. Узуальні смислові атрибути розкривають утилітарно-практичні уявлення всіх мовців соціуму, загальноприйняті й закріплені у свідомості людей (колективне знання), ціннісно-естетичні орієнтації, що випливають з повсякденної предметно-практичної діяльності людей.
В узуальному сегменті поняття, виражені семантичними компонентами тематичного ідентифікатора мікрополя і ядерними атрибутами-домінантами, відмежовуються одне від одного (диференціальна функція семантичних компонентів). У результаті між мікрополями узуального сегмента й ядром АСП художнього концепту встановлюються різні типи семантичних відношень синтагматичного типу: атрибутивні, причиново-наслідкові, результату, часової послідовності тощо. Наприклад, узуальний сегмент художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ заповнюють тематичні мікрополя «енергійність» і «рух», пов’язані зі смисловим атрибутом-домінантою живий організм причиново-наслідковими відношеннями, а також мікрополе «духовність» у відношеннях атрибутивності зі смисловим атрибутом-домінантою суспільна істота (рис. 1). Як живий організм, людина – енергійна (енергійність, дія, акціональність, життєва енергія), перебуває у постійному русі (рух, мінливість, текучість, непостійність); а для людини як суспільної істоти характерною ознакою є духовність.
Третій, індивідуально-авторський сегмент АСП художнього концепту репрезентований тематичними мікрополями, смислові атрибути яких виражають додаткові смисли, не характерні для загальноприйнятого колективного знання і навіть відмінні від нього. Тому такі тематичні мікрополя пов’язані з поняттям, що виражається ядерними атрибутами-домінантами, антонімічними відношеннями (протиставлення) та різними типами асоціацій. Наприклад, індивідуально-авторський сегмент АСП художнього концепту ЄСТВО ЛЮДИНИ (див. рис. 1) містить всі тематичні мікрополя, що знаходяться в асоціативних зв’язках із атрибутом-домінантою живий організм («творіння», «невідомість», «беззахисність», «нестійкість», «обмеженість у часі й у просторі») та суспільна істота («ворожість», «нікчемність», «негативні риси», «цінність»).
Таким чином, побудову АСП художнього концепту доцільно здійснювати через послідовний аналіз різних типів спільності між елементами поля: семантичний зв’язок парадигматичного типу – між елементами онтологічного сегмента, семантичний зв’язок синтагматичного типу – між елементами узуального сегмента, асоціативно-смисловий зв’язок – між елементами індивідуально-авторського сегмента.
На нашу думку, смислові атрибути саме індивідуально-авторського сегмента розкривають специфіку світобачення Шекспіра. Шляхом тлумачення смислових атрибутів індивідуально-авторського сегмента (див. табл. 1) доходимо висновку, що людина в уявленні Шекспіра – це, перш за все, творіння природи (творіння, творіння природи, призначення, запрограмованість), живий організм (живий організм, складність, індивідуальність, особливість), який народжується (народження), зростає (зростання, потреба в підживленні), формується (сформованість, міцність, твердість, ємність, умістище), розквітає (розквіт, краса), намагається вижити (залежність від природних сил, опірність природним силам. боротьба за виживання, знищування один одного, почуття самозбереження, пристосовність, маскування). Але, як і будь-яка жива істота, людина – безпорадне (безпорадність, беззахисність, слабкість, керованість, підлеглість, підневільність), неміцне творіння (нестійкість, пошкоджуваність, зруйновність, крихкість, ламкість), тому недовговічне (тривалість, обмеженість у часі й у просторі, недовговічність, короткочасність, швидкоплинність) і приречене на загибель (загибель, знищення, закінченість, зникнення). Оскільки людина утворена якоюсь силою (надприродність, незвичайність, неконтрольованість, всемогутність), її (людини) єство незрозуміле самій людині (важкість для розуміння, незрозумілість, неясність, невідомість, непередбачуваність, норовливість, загадковість, потенційність). У суспільстві людина проявляється, з одного боку, як важливе, досконале творіння (важливість, значимість, цінність, корисність), з іншого, – як нікчемне, недосконале творіння (нікчемність, незначущість, мізерність, жалюгідність), виявляючи свою порочну природу та схильності (виверткість, спритність, хитрість, плазування, догідливість, улесливість, нечутливість, бездушність, агресивність, грубість, жорстокість, лютість) і створюючи, таким чином, небезпеку для суспільства (небезпека, владність, панування).
Проведене дослідження польової структури смислового шару художнього концепту показало системний характер її організації, який проявляється в наявності компонентів поля (тематичних мікро полів, утворених смисловими атрибутами, які групуються навколо тематичного ідентифікатора) і різних типів зв’язків між ними. Врахування асоціативно-смислових зв’язків на трьох рівнях, особливо на третьому, тобто взаємозв’язків між тематичними ідентифікаторами різних мікрополів і ядром поля художнього концепту (смисловими атрибутами-домінантами), уможливлює побудову АСП художнього концепту, сегменти якого (онтологічний, узуальний та індивідуально-авторський) утворюють свого роду континуум, що демонструє ланцюг поступових переходів від центру до периферії. Смислові атрибути індивідуально-авторського сегмента, які пов’язані з ядерними атрибутами-домінантами асоціативно, розкривають специфіку шекспірівського розуміння фрагментів дійсності, структурованих художніми концептами.
АСП кожного художнього концепту, вербалізованого в п’єсах Шекспіра, органічно входить у семантичний простір трагічного, являючись частиною його внутрішньої форми. Системна взаємодія асоціативно-смислових полів художніх концептів утворює систему концептуального простору трагічного. Виявлення основних закономірностей міжпольової взаємодії, що передбачає визначення вектора міжпольових зв’язків, виділення полів-донорів і полів-реципієнтів, розуміння логіки донорсько-реципієнтного поділу і міжпольових перетинань тощо, становить перспективу подальших розробок у цьому напрямку.