Sequence Preloader IconThree orange dots increasing in size from left to right
Категорія: 26.04.2017 196

Фенікс і Голубка

Вільям Шекспір

Фенікс і голубка

Переклад Марії Габлевич

© William Shakespeare, “The Phoenix and Turtle “, 1601

© М.Габлевич (переклад з англійської), 1986

Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 6. К.: Дніпро, 1986. 840 с. – С.: 719-723.

Сканування та коректура: Aerius ( ae-lib.org.ua ), 2004

Над простором аравійським
Злине птаха голосна –
Мов гучна сурма сумна,
Чеснокриле скличе військо.

Тільки ти, крикливий, злобний
Передвіснику біди,
Тільки ти не йди, не йди
Скласти почет цей жалобний.

Хай не упаде на нього
Тінь хижацького крила;
Опріч цезаря-орла
Не приймайте більш нікого.

Панотець в киреї білій,
Лебідь, вічний жалібник,
Увіллє свій смертний скрик
В реквієм благочестивий.

Гайворон, дух пітьми чорний,
Трьохсотлітній пілігрим,
Над смутним зібранням сим
Чорну корогов розгорне.

Заспіваймо ж гімн останній
Феніксу й голубці – тій
Парі вірній, золотій,
Що згоріла від кохання.

Закохалися, й відтоді
їх в одно любов сплела:
Дух один, хоч два тіла,
Хто був хто – сказати годі.

Два серця в биття єдине,
Два життя в одне життя
Поєднало почуття
Фенікса й його княгині.

Він у ній, вона у ньому –
Кожне з них свій скарб знайшло.
Щастя горлиці цвіло
В зорі фенікса ясному.

Щось цілком незрозуміле,
Як дволике божество:
Двох створінь одне єство –
І не пара, і не ціле.

Розум, сам недосконалий,
Збіг розбіжностей лиш бачив;
Та розбіжності, одначе,
Досконало пасували,

І схилився ум поштиво
Перед безумом кохання,
Що єднає нез’єднанне
У довершеність правдиву,

І уклав цей псалм жалобний –
Феніксові і голубці,
Двом великим серцелюбцям
Вічний пам’ятник надгробний.

ПСАЛМ

Вірність, врода, простота,
Дива гідна чистота –
Жменька попелу свята.

Фенікса гніздо – могила,
І голубка сизокрила
У безвічність відлетіла

Безпотомно. Чи ж винити
В тім любов непосполиту,
Непорочну, неспожиту?

Вірність і краса віднині
Лиш позірні, половинні;
Справжні – тут, у домовині.

Хай цих двох в останню путь
Лиш достойні проведуть, –
Помолившися, зітхнуть.

Примітки

Із невеликих поем і циклів віршів «Скарги закоханої», «Пристрасний пілігрим», «Пісні для музики» та «Фенікс і голубка» не всі, як вважає дехто з дослідників, належать перу Шекспіра.
Історія їх публікації така. Цикл сонетів «Пристрасний пілігрим» (21 сонет) був виданий 1599 р. Вільямом Джаггардом. Автором віршів, що ввійшли до збірника, було названо Шекспіра. Цикл розпадався на дві частини. Після п’ятнадцятого сонета стояв підзаголовок: «Сонети на різну музику». Цього поділу дотримуються і досі в усіх авторитетних виданнях Шекспіра. Під назвою «Пісні для музики» вірші виділено і в радянських публікаціях творчої спадщини поета.
Друге видання «Пристрасного пілігрима» збереглося не повністю. Утретє сонети були перевидані В. Джаггардом 1612 р. під назвою «Пристрасний пілігрим, або Кілька любовних сонетів, якими обмінялись Венера і Адоніс, заново виправлене й доповнене Вільямом Шекспіром. Трете видання, до якого заново додано два любовних послання, перше від Паріса Єлені та відповідь Єлени Парісу. Надруковано Вільямом Джаггардом. 1612». Послання Паріса і Єлени, безперечно, не належать Шекспірові. У 1609 p., тобто до видання Джаггарда, послання були надруковані у книзі Т. Хейвуда «Британська Троя» (№№ 197 і 215).

На основі текстологічного аналізу сонетів було прийнято таку схему авторства у «Пристрасному пілігримі»:

Шекспір (у «Сонетах» вірш 138).
Шекспір (у «Сонетах» вірш 144).
Шекспір. Сонет Лонгвіля з «Марних зусиль кохання» (IV, 3).
Автор не встановлений.
Шекспір. Сонет Бірона з «Марних зусиль кохання» (IV, 3).
Автор не встановлений.
Автор не встановлений.
Річард Барнфілд (1574-1627).
Автор не встановлений.
Автор не встановлений.
Бартолом’ю Гріффін. Сонет із віршового циклу Гріффіна «Фідесса», 1596.
Можливо, Томас Делоні (1540-1600?).
Автор не встановлений.
Автор не встановлений.

В «Піснях для музики»:

Можливо, Роберт Грін (1560?-1592).
Шекспір. Пісня Дюмена з «Марних зусиль кохання» (IV, 3).
Автор не встановлений. Вірш був уже опублікований 1597 р. в збірці творів композитора Т. Уїлкса. Ім’я поета не було зазначене.
Автор не встановлений.
Крістофер Марло. «Відповідь», яка існувала в повнішому варіанті, була створена, певно, Уолтером Ралі (1552?-1618).
Річард Барнфілд. Із книги «Вірші в різних настроях» (1598).
[798]
«Фенікс і голубка» вперше опублікована в збірці «Жертва кохання, або Скарга Розалінди» (1601) Роберта Честера. Певно, збірка була присвячена покровителю Р. Честера Джону Солсбері. Книгу надрукував земляк Шекспіра В. Філд для видання Е. Бланта.
Невеликі поеми і цикли віршів «Скарги закоханої», «Пристрасний пілігрим», «Пісні для музики» та «Фенікс і голубка» цікаві саме як зразки ліричної поезії епохи Відродження.
Після поеми Честера був надрукований такий текст: «Далі йдуть різні поетичні спроби на той же сюжет, тобто про голубку і фенікса. Написані найкращими і найзначнішими з наших сучасних письменників, чиї імена підписані під їх власними творами, ніколи раніше не друкованими…» Крім поеми Честера, у збірнику надруковано ще 14 віршів, серед них «Фенікс і голубка» Шекспіра. Поема опублікована без назви. Згідно з гіпотезою радянського дослідника І. Гілілова, в цій поемі та в інших творах збірника йдеться про голуба і птаха фенікса – алегоричні назви, під якими виведені Роджер Меннерс та дочка поета Ф. Сідні Єлизавета.
Поема «Скарги закоханої» була включена до збірки шекспірівських «Сонетів», виданих 1609 р. Провідний англійський шекспірознавець Е. К. Чемберс вважає авторство Шекспіра сумнівним. Як гадають деякі вчені, автором поеми міг бути поет Дж. Чапмен. Є й інші концепції, відповідно до яких авторство Шекспіра не заперечується.
Питання авторства деяких творів, таким чином, і далі мають дискусійний характер. Думки шекспірознавців не завжди збігаються. Прикладом цьому може бути полеміка, що розгорілася останнім часом, коли готувався до друку цей шеститомник, з приводу знайденого сучасним молодим американським дослідником Г. Тейлором у фондах Бодліанської бібліотеки в Оксфорді вірша «Що робить?». Під ним стоїть прізвище Шекспіра. Та оскільки нема певності, що він справді належить Шекспірові, а вірш цікавий і вартий уваги, вміщено його в «Додатку», після «Приміток» (у перекладі Дмитра Павличка).

Олена Алексєєнко

© Aerius, 2004