Павленко О.Г.
ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ СТРАТЕГІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
Досліджено основні домінанти перекладацької діяльності М. Рильського, які базуються на естетиці неокласицизму. Розглянуто проблему еквіритмічності перекладу на матеріалі поетичних творів Л. Стівенсона “Незважливому читачеві” та В. Шекспіра “Король Лір”.
Ключові слова: художній переклад, неокласицизм, еквіритмічність, відчуження, одомашнення.
В статье исследуются основные доминанты переводческой деятельности М. Рыльского, основанные на эстетике неоклассицизма. Рассматривается проблема эквиритмичности перевода на материале поэтических произведений Л. Стивенсона “Колеблющемуся покупателю” и В. Шекспира “Король Лир”.
Ключевые слова: художественный перевод, неоклассицизм, эквиритмичность, отчуждение, доместикация.
The article deals with dominant features of M. Rylsky’s activity based on the main principles of neoclassicism. The problem of equirhythm is revealed on the examples of L. Stevenson’s poetry “To The Hesitating Purchaser” and W. Shakespeare’s play “King Lear”.
Keywords: artistic translation, neoclassicism, equirhythm, foreignization, domestication.
Художній переклад віддавна слушно вважається посутнім складником розвитку суспільно-естетичної свідомості, важливим фактором взаємодії літератур і культур, що простежується як на рівні осягнення культурних здобутків інших народів, так і через взаємопроникнення проблематики, жанрів, стилів. Переклад помітно впливає на духовне буття соціуму, виступає одним із найпоказовіших чинників літературного взаємопізнання, важливою формою культурних зв’язків у сучасному світі.
Кращим взірцем у царині високого мистецтва перекладу є позначена витонченою майстерністю діяльність М. Рильського, чиє ім’я добре відоме українському читачеві завдяки перекладам з англійської, французької, німецької, італійської, польської, словацької, російської та інших мов, якими митець займався паралельно зі своєю поетичною творчістю. Донині актуальною залишається оприлюднена ним свого часу думка про те, що перекладацьке мистецтво є одним із найсильніших важелів у взаємоознайомленні та спілкуванні етносів.
Досконало володіючи технікою перекладу, М. Рильський відкрив для українського читача багато творів зарубіжної класики. Для нього надзвичайно важливим було апробувати українське слово на кращих зразках світової літератури, утверджуючи його в європейському контексті. У доробку перекладача – твори всесвітньо відомих художників слова О. Пушкина (“Євгеній Онєгін”, “Мідний вершник” та ін.), А. Мицкевича (“Пан Тадеуш”, балади, сонети), П. Корнеля (“Сід”), Вольтера (“Орлеанська діва”), Н. Буало (“Мистецтво поетичне”), Мольєра (“Мізантроп”), В. Гюго (“Ернані” та “Король бавиться”), В. Шекспіра (“Король Лір”, “Дванадцята ніч”), Мопассана (“Кутя”, “Слова в коханні”, “Бекас”, “Страх”, “Ідилія”), Ж. Бед’є (“Трістан і Ізольда”), М. Гоголя (“Майська ніч, або Утоплена”, “Ніч проти Різдва”), поезії О. Блока, В. Брюсова, П. Верлена, Ю. Словацького, Ю. Тувіма, А. Церетелі, а також твори його сучасників – П. Бровки, Д. Гофштейна, А. Ісаакяна, Якуба Коласа, Янки Купали, О. Прокоф’єва, М. Ушакова та ін.
Розвиваючи нові принципи перекладу, набуті М. Старицьким, П. Кулішем, Лесею Українкою, І. Франком, М. Вороним, М. Рильський розкриває основні домінанти перекладацької діяльності, що полягають у передачі змісту оригіналу в єдності з визначальними особливостями його художньої форми, стильового малюнку, ритмомелодики, національної й індивідуальної своєрідності. Цю думку поет-перекладач метафорично висвітлює у сонеті “Мистецтво перекладу” (1940):
Іде стрілець на незнайомий луг.
Чи птиця ж є? Чи день сьогодні вдалий?
Чи влучно він стрілятиме? Промчали
Чирки, як вихор, – і зайнявся дух.
Так книга свій являє виднокруг,
І в ті рядки, що на папері стали,
Ти маєш влучити, мисливцю вдалий,
І кревним людям принести, як друг.
Не вбити, ні! Для всяких аналогій
Межа буває: треба, щоб слова
З багатих не зробилися убогі,
Щоб залишилась думка в них жива
І щоб душі поетової вияв
На нас, як рідний, з чужини повіяв 1.
Перекладацька діяльність М. Рильського орієнтована на естетику неокласицизму, творче кредо якої – “бути до самоусунення об’єктивним у перекладі” 2. Переконання митця, що “треба перекладати не букву, а дух,…й для наближення до оригіналу слід інколи відходити від нього”, спрямовані на “повноцінний” і “вірний” переклад. Висловлюючи своє ставлення до співвідношення понять “точність” і “вірність”, поет-перекладач зазначає: “…коли йде мова про переклади в справжньому, вірніше теперішньому розумінні цього слова, то ми вимагаємо точності – змістової і формальної – і вірності – тільки не рабської”3.
Промовистим підтвердженням цієї гіпотези є здійснені поетом перекладацькі версії поезій Л. Стівенсона, що завдяки відшліфованій пластиці добірної літературної мови сприймаються українським читачем легко та природно. Навіть переклад самої назви свідчить про вдале перекладацьке рішення М. Рильського:
Незважливому читачеві
Як повісті про моряків,
Про острови, пригоди, шквали,
Про тайни схованих скарбів
І мандрівців, що їх шукали,
Про лиходіїв, що зливали
Людською кров’ю чардаки, –
Як до смаку тобі припали,
Юначе, давні ті книжки,
Як Купер, Белентайн старий
Для тебе автори бажані, –
До рук ти сміливо бери
Просте моє оповідання.
Коли ж вітрила в океані
Тебе не надять, – то покинь:
Хай зникне в тьмі пірат останній,
А з ним і я , як марна тінь. [5, 10]
To The Hesitating Purchaser:
If sailor tales to sailor tunes,
Storm and adventure, heat and cold,
If schooners, islands, and maroons,
And buccaneers, and buried gold,
And all the old romance, retold
Exactly in the ancient way,
Can please, as me they pleased of old,
The wiser youngsters of today:
So be it, and fall on! If not,
If studious youth no longer crave,
His ancient appetites forgot,
Kingston, or Ballantyne the brave,
Or Cooper of the wood and wave:
So be it, also! And may I
And all my pirates share the grave
Where these and their creations lie!4
Глибоке проникнення перекладача у матерію поетичного тексту Л. Стівенсона, використання прийому перестановки семантичних компонентів, перегрупування синтагм у межах окремих поетичних рядків, де кожний елемент “відточується так філігранно й природно, що мимоволі втрачається відчуття того, що маєш справу з перекладом, а не з оригінальним твором” 5, робить українську версію більш переконливою: “… So be it, and fall on!…” 6 – “…До рук ти сміливо бери просте моє оповідання…”10 – ” …схованих скарбів…”11. Такі сміливі версійні парафрази віддзеркалюють не лише тропіку та ритмічну структуру оригіналу, а й логічну гармонію першоджерела.
У своїх перекладах М. Рильський не пропонує читачеві готову вербалізовану оцінку, а засобами мови розкриває можливості творів, що інтерпретує. Він ніби “проектує” у текст перекладу, прагнучи до “природності”, органічності, неприхованої ворожості до буквалізму як антимистецького явища13.
“Поглянь на себе, сатано! Жорстокість
Не так нам у дияволі страшна,
Як у жіночім образі” 14.
Співмірність оригіналові завдяки експресивній насиченості фраз, мелодійності вислову М. Рильського відтворено в таких рядках:
Коли ми бачим, що біда напала,
Людей, за нас і старших, і значніших, –
Нам власний біль від серця відлягає.
Тому страждати гірше, хто самотньо
Серед щасливих мучиться людей.
Наш дух тяжкі перемагає муки,
Як страдників товаришів знаходить.
Що розпач мій в порівнянні із лихом,
Яке в’ялить і сушить короля!
Ну, Бідний Томе, годі. Встань за правду!
На все тепер ти маєш буть готовий,
Щоб короля від мук урятувать. 16. На відміну від інших перекладів “Короля Ліра”, зокрема В. Барки, В. Веєра, у яких домінує стратегія відчуження (foreignization), М. Рильський надає перевагу стратегії “одомашнення” (domestication) з пристосуванням до норм цільової мови. Детальний зіставний аналіз перекладацьких версій “Короля Ліра”, здійснених М. Рильським і В. Баркою, подано в монографії Л. Коломієць “Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії)”, де дослідниця, зокрема, наголошує на тому, що “М. Рильський не залишає читачеві найменшого сумніву в канонічній довершеності В.Шекспіра”17. В оригіналі читаємо:
When we our betters see bearing our woes, We scarcely think our miseries our foes.
Who alone suffers suffers most i’ the mind, Leaving free things and happy shows behind:
But then the mind much sufferance doth o’er skip, When grief hath mates, and bearing fellowship. How light and portable my pain seems now,
When that which makes me bend makes the king bow, He childed as I father’d! Tom, away!
Mark the high noises; and thyself bewray,
When false opinion, whose wrong thought defiles thee, In thy just proof, repeals and reconciles thee.
What will hap more to-night, safe ‘scape the king! Lurk, lurk [8, 129–130].
Як бачимо, орієнтація на комунікативну функцію перекладу (зрозумілість, читабельність, органічність звучання, відповідність нормам цільової літератур- ної мови) надає українській версії “Короля Ліра” естетичної довершеності, не- зважаючи на незначні відхилення від лексичного складу, граматичної будови, ритміко-мелодійної форми першотвору (описові звороти, пропуски, скорочен- ня тощо). Розкриваючи поняття еквіритмічності у віршованому перекладі, М. Рильський стверджував, що “…еквіритмічність – …взагалі кажучи, дуже умовна. Неможливо еквіметрично, тим більше еквіритмічно, перекладати вірші з мови однієї звукової системи віршами на мову іншої системи…” [4, 278].
Заслуговує на увагу і той факт, що М. Рильському вдалося не лише блис- куче індивідуалізувати мову головних персонажів твору, а й надзвичайно влучно передати українською мовою, зберігаючи семантику “промовляючо- го” імені і типову для мови оригіналу словотворчу модель. Наприклад, у тра- гедії “Король Лір” чаклунка Гонерілья іменує свого чоловіка “Milk-livered man!” “молочний”), що у перекладі М. Рильського відтворено як “Боягузе!” (порівняно з перекладом “Макбета”, здійсненим Т. Осьмачкою, де зазначений епітет відтворено буквально – “молошний”):
Milk-liver’d man!
That bear’st a cheek for blows a head for wrongs. Who hast not in thy brows an eye discerning.
Thine honour from thy suffering; that not know’st
Fools do those villains pity who are punish’d
Ere they have done their mischief. Where’s thy drum? [10, 155].
Боягузе!
Ганьби лиш варта голова твоя, Твоя щока удару так і просить. Безокий лоб у тебе! Ти не бачиш, Що честь твою затоптано в багно,
Не тямиш навіть, що лише безумець
До лиходіїв чорних має жаль! Де дів ти зброю? [11].
Отже, аналіз англомовних перекладів М. Рильського засвідчив, що пере- клади митця знаменують собою якісно новий щабель вітчизняного перекла- дознавства. Проектуючи на площину своїх можливостей, вони уособлюють власну індивідуальність, вписуючись в український контекст і збагачуючи його новими мотивами, темами, образами.
3. М. Рильський. Проблеми художнього перекладу / Рильський Максим. Мистецтво перекладу: Статті, виступи, нотатки. – Київ: Радянський письменник, 1975. – 343 с. 4. Рильський М. Про- блеми художнього перекладу // Рильський М. Зібр. творів: У 20 т. – К.: Наук. думка, 1987. – Т. 16: Фольклористика, теорія перекладу, мовознавство. – С. 239–306. 5. Рильський М. Т. Вибра- ні твори: у 2-х т. (Бібліотека Української Літературної Енциклопедії: вершини письменства) – Т. 2: Переклади /Укл.: Колесник В. Л., Панченко В. Є. та ін.. – К.: Вид-во “Укр. енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2005–2006. – 608 с. 6. Рильський М. Т. Зібрання творів у 20-ти т. – Т. 4. Поезії: 1949–1964. – К.: Наукова думка, 1984. – 423 с. 7. Рильський Максим. Зібрання творів у двадцяти томах. Том одинадцятий: Поетичні переклади. – К.: Наукова думка, 1985. – 343 с. 8. Shakespeare, William. King Lear/ Edited by K.Muir. – London and New York: Routledge, 1993. – 246 p. 9. Ste- venson R. L. Treasure Island. – Penguin Popular Classics, 1994. – 224 p. 10. http://books.google.ru/ books; 11 http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/414/4/
Імплементація цієї ідеї простежується в здійсненому ним перекладі Шекспірового “Короля Ліра”. М. Рильський проникає в глибину текстів англійського класика краще, аніж багато хто з титулованих знавців англійської мови:
“See thyself, devil!
Proper deformity seems not in the fiend
So horrid as in woman”12http://books.google.ru/ books, С. 155.
Як бачимо, спрямованість перекладача на сценічну “легкість” мови В. Шекспіра дозволяє вважати переклад “інтерпретативно-смисловим, доволі вільним (з парадигмою від версії до імітації)”15Коломієць Л. В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської по- езії): Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. – С. 464.