Sequence Preloader IconThree orange dots increasing in size from left to right
Український Шекспірівський Портал
Категорія: 22.10.2025 72

International Shakespeare Festival Chișinău “United Shakespeare” (2025)

Директор Українського шекспірівського центру, проф. Наталія Торкут, мала велику честь і приємність відвідати International Shakespeare Festival Chișinău “United Shakespeare” (2025) — другий шекспірівський міжнародний фестиваль у Молдові, який об’єднав режисерів, акторів, театральних критиків та знаних шекспірознавців.

Під час фестивалю вдалося провести кілька коротких інтерв’ю з учасниками події, які ми радо пропонуємо до уваги відвідувачів Українського шекспірівського порталу.

 

Відкриття фестивалю

 

Прес-конференція перед відкриттям Шекспірівського фестивалю в Кишиніві

Виступаючи на відкритті фестивалі, Наталія Торкут подякувала президентці Республіки Молдова Майї Санду та її народу за підтримку України в час російсько-української війни.

Інтервʼю з ініціатором і одним із організаторів Молдовського шекспірівського фестивалю режисером Міхаєм Церна, який активно підтримує Україну. Вже під час повномасштабного вторгнення російської армії він поставив у Івано-франківську театрі «Дон Кіхота», а у 2024 році на Першому Українському шекспірівському фестивалі театр з Кишиніва представив під його керівництвом «Макбета». В обох постановах дуже потужні алюзії до сучасних соціополітичних реалій та російсько-української війни.

Інтерв’ю з Міхаєм Церна (частина 1)

Текстова версія (переклад):

Наталія: Мені дуже приємно представити Міхая Церне, засновника Молдовського шекспірівського фестивалю. Ба більше, цей театральний режисер виявив сміливість приїхати в Україну й поставити «Дон Кіхота» в Івано-Франківську під час війни. Отже, вітаю. І моє перше запитання до вас. Ви були в Україні під час війни. Які ваші враження про нашу країну, про наш театр і чи вплинули вони на вашу творчість?

Міхай: Дякую за запитання і вітаю всіх в Україні. Я схиляюся перед вашою мужністю. Так, справді, мене запросив пан Ростислав Держипільський два роки тому. Два роки тому, у 2023-му, я поїхав до Івано-Франківська й працював два з половиною роки над виставою «Дон Кіхот», яку створив за Мігелем де Сервантесом та Мігелем де Унамуно. Я зробив синтез цих великих творів. На мене дуже сильно вплинуло те, як Україна тримає оборону у війні. Я щодня працював з акторами, чув сирени — ми зупинялися. Вони мене добряче трясли, навіть більше ніж «трохи», і я зрозумів, що світ, у якому ми живемо, затягнутий у війну. Це дуже жорстка правда, яку я відкрив в Україні. І знаєте, з певного моменту я почав звикати до цього — до сирен. Сирени вже лунали, а я працював, працював, працював. Я жив у багатоповерхівці, у спальному районі, на сьомому чи восьмому поверсі — вже не пригадаю. І вночі мене розбудила сирена — вона завила дуже гучно. Я виглянув у вікно — йшов сніг. М’яко сніжило. Діти лежали у ліжках, батьки виходили й виносили їх, загорнутими в ковдрах. Панувала надзвичайна тиша. У вікнах горіло світло, і люди виходили надвір. Пам’ятаю той тихий сніг — мене аж тіпало. Потім я вже нікуди не виходив, сів. Не знаю… Мабуть, це було відчуття — і, думаю, протест проти того, що Росія робить в Україні. І знайте: цей образ зі снігом я ввів у свою виставу «Сон літньої ночі», де закохані, схоплені Тезеєм (попри його фальшиву демократію), повертаються до тієї системи, ідучи під дуже спокійний сніг, і в тому снігу вітаються фашистським жестом. Для мене це було «сибірське бомбардування». Той сніг був наче… Так я це прочитав. Природа тут ні до чого; війна — це те, що чинять ідіоти. А якщо повернутися до «Дон Кіхота», то я поставив його й там. Мені було надзвичайно приємно працювати з трупою з Івано-Франківська, з Національного театру ім. Івана Франка, з трупою Ростислава. Це був неймовірний час. Трупа — фантастична, і вийшла абсолютно незвична вистава. І, звісно, я ввів туди епізоди про війну, про те, що відбувається, адже мій «Дон Кіхот» — це Дон Кіхот з України.

Інтерв’ю з Міхаєм Церна (частина 2)

Текстова версія (переклад):

Наталія: Шановний Міхаю, хочу поставити ще одне запитання щодо ролі Шекспірівського театрального фестивалю у формуванні проєвропейської позиції в молдовському суспільстві. Що ви можете про це сказати?

Міхай: Я назвав цей фестиваль United Shakespeare, тому що, як на мене, шлях моєї країни має вести до Європи, до Європейського Союзу. Іншого «союзу» для нас не існує. United Shakespeare — це мережа, це культура, це цивілізація, це єднання з цією цивілізацією. Це не той «міст», який колись намагалися навести в минуле — до Росії. Для мене United Shakespeare — це прогресивна думка, адже нічого сучаснішого за Шекспіра немає. Кажу цілком суб’єктивно. Для мене Шекспір — дуже, дуже сучасний. Він уже передбачив усі політичні катаклізми, що відбуваються. У своїх хроніках, у історичних п’єсах. Ми нині живемо в часи Річарда III, ми живемо в часи Макбета. Ми живемо в епохах, побачених 400 років тому. Не наводитиму точних прикладів, але ми справді живемо в цій часовій проєкції. United Shakespeare — фестиваль, народжений у Молдові — проєвропейській Молдові. Нас потужно підтримує уряд Республіки Молдова і міністр культури Серджіу Продан, який, як людина мистецтва, підтримує й розуміє цей фестиваль, важливий для глядачів, бо процвітання країни я оцінюю за її бібліотеками. Коли приїжджаю до якоїсь країни, заходжу до книгарні чи бібліотеки й дивлюся, хто там і скільки людей. Тому театр для мене — це бібліотека, у якій книжки можна побачити. Ми пишемо книжки новою мовою, і з часом фестиваль дасть нам більше відповідей, адже він задуманий як тривалий процес. Відповіді на наші запитання приходять поволі, з часом, але я все ж сподіваюся, що цей фестиваль поставить для нас ті великі запитання, які поставив Шекспір. Ці запитання чекають на вас!

Інтерв’ю з Міхаєм Церна (частина 3)

ДЕНЬ 1

 

Першою подією Другого молдовського шекспірівського фестивалю стала постановка «Сну літньої ночі», здійснена Національним театром Міхая Емінеску (режисер Міхай Церне), яка вразила гостротою політичних алюзій і викликала жваве обговорення серед глядачів і критиків.

Постановка переосмислює класичну шекспірівську комедію в світлі сучасних політичних реалій. Дія відбувається в Афінах, де демократія перетворилася на жорстку тоталітарну диктатуру Тезея, при дворі якого панують беззаперечна покора і страх. Привнесення параболічного коду і прозорих алюзій  надає легкій і життєрадісній п’єсі Шекспіра притчевого звучання і суттєво впливає на її жанрову модальність. Так, приміром, вже на початку першої дії в глядацькому залі з’являється персонаж з клубком червоних ниток, який йде вздовж сцени, неначе зв’язуючи ниткою публіку і те, що невдовзі відбуватиметься на театральних підмостках. Відкривається завіса і перед очима глядачів – афіняни, одягнені в чорну військову уніформу, яка за стилем нагадує військові строї СС, висловлюють свою підтримку Тезеєві промовистими жестами – зігуванням. Згодом, наприкінці вистави на голови героїв, пригнічених і понурих, падає сніг – символ застиглого страху, холоду та нескінченного контролю. Як пояснив режисер, саме такий символічний образ снігу частково навіяний українською дійсністю, яка стала джерелом натхнення для постановки. Цей художній прийом з’явився в уяві Міхая Церне під час перебування в Україні взимку 2023 року, коли він із вікна багатоповерхівки в Івано-Франківську спостерігав, як мирні мешканці під час чергової нічної тривоги залишають домівки і поспішають до укриття, кутаючи маленьких сонних діточок у пледи й ковдри.  Саме тоді режисер відчув, що сніг – це не лише природне явище, а й нагадування про “вічну й жорстоку російську зиму”, яка несе холод насильства й спустошення. За словами Міхая Церне, цей художній прийом нагадує, як легко під прикриттям порядку та стабільності може народжуватися тоталітаризм.

 

У фіналі цієї постановки закохані пари, які в традиційних сценічних інтерпретаціях комедії світяться від радості і випромінюють гармонію взаємного кохання, постають як настрашені до смерті нещасні підлітки, що намагаються уникнути жахливого терору зграї гончаків (одягнених в уніформу афінян, що стали накарачки і залякують проявами тваринної агресії).

Глядачі відзначили сильний візуальний ефект, поєднання гротеску та драматизму, а також сміливе трактування класичного тексту. Прем’єра задала потужний тон фестивалю.

 

ДЕНЬ 2

Вистава «Побачення з Вільямом» у виконанні студентів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (керівники курсу – Надія Левченко і Ростислав Держипільський). Потужна енергетика української молоді вразила глядачів. «Ми відчули, хто такі українці», – сказав один із молдовських студентів, дякуючи за виставу. Детальніше в трьох інтерв’ю: з режисеркою і педагогом Надією Левченко, зі студентами, з професоркою Анною Ковальче-Павлік, яка очолює Польську асоціацію шекспірознавців.