Christoper Marlowe

The passionate shepherd to his love

COME live with me, and be my love;
And we will all the pleasures prove
That hills and valleys, dales and fields,
Woods, or steepy mountain yields.

And we will sit upon the rocks,
Seeing the shepherds feed their flocks
By shallow rivers, to whose falls
Melodious birds sing madrigals.

And I will make thee beds of roses
And a thousand fragrant posies;
A cap of flowers, and a kirtle
Embroidered all with leaves of myrtle;

A gown made of the finest wool
Which from our pretty lambs we pull;
Fair-lined slippers for the cold,
With buckles of the purest gold;

A belt of straw and ivy-buds,
With coral clasps and amber-studs:
And if these pleasures may thee move,
Come live with me, and be my love.

The shepherd-swains shall dance and sing
For thy delight each May-morning:
If these delights thy mind may move,
Then live with me and be my love.

Переклад Валентини Ржевської:

Крістофер Марло

Пристрасний пастух – коханій

Приходь, моїм коханням стань,
Зі мною радощів пізнай
Усіх: із висей та з низин,
В лісах чи то з гірських вершин.

Зі скель нам буде гарний вид,
Як настає стадам обід
Край чарівних малих річок,
Під мадригали від пташок.

Зроблю я ліжко із троянд,
Квітки нам – тисяча принад:
Дам з них вінець, спідничку теж
Ти миртом вишиту вдягнеш.

На сукню ліпшу вовну дам:
Це від ягняток любих дар.
І черевички від сльоти:
Їх пряжки будуть золоті.

З плюща й соломи пояс – він
Єднатиме корал й бурштин.
Цього хотіла б? Не чекай,
Приходь, моїм коханням стань.

А пастухів танок і спів –
Прикраса всіх травневих днів.
Тобі це любо? Не чекай:
Приходь, моїм коханням стань.

Переклад 02.05.2024

Вірш знаменитого Роберта Девере, графа Ессекса, останнього фаворита англійської королеви Єлизавети I.

Оригінал:

A PASSION OF MY LORD OF ESSEX

HAPPY were he could finish forth his fate
In some unhaunted desert, where, obscure
From all society, from love and hate
Of worldly folk; then might he sleep secure;
Then wake again, and ever give God praise,
Content with hip, with haws, and bramble-berry;
In contemplation passing all his days,
And change of holy thoughts to make him merry;
Who, when he dies, his tomb might be a bush,
Where harmless Robin dwells with gentle thrush.
—Happy were he!

Переклад Валентини Ржевської:

Ессексова мрія

Щасливий, хто від гомінких доріг
Міг відійти у безвість, моя пані,
На пустищі заснути мирно ліг,
Звільнився від ненависті й кохання,
А як прокинувся, хвалив Отця
За дар дрібний, за ягідки і квіти,
Весь день на світ дивився б без кінця
І з думки чистої вмів веселіти.
Не камінь має хто, а кущ могильний,
Де дрізд живе і Робін безневинний —
Щасливий він…

Переклад 15.08.2015

Примітки перекладачки: звернення «пані», якого в оригіналі нема, вставлене у переклад тому, що вірші є частиною листа Ессекса до королеви (Memoirs of the Court of Queen Elizabeth, P. 431 — 432).
Робін — пташка-вільшанка (також — зменшувальне ім’я графа Ессекса).

Першоджерело

Український часопис міжнародного права. — 2016. — № 1. — С. 55-62.

Слова однієї з пісень композитора Джона Дауленда (Доуленда, Давленда, Довленда), можливо, написані композитором.

Now, O now, I needs must part,
Parting though I absent mourn.
Absence can no joy impart:
Joy once fled cannot return.
While I live I needs must love,
Love lives not when Hope is gone.
Now at last Despair doth prove,
Love divided loveth none.

Sad despair doth drive me hence,
This despair unkindness sends.
If that parting be offence,
It is she which then offends.

Dear, when I am from thee gone,
Gone are all my joys at once.
I loved thee and thee alone,
In whose love I joyed once.
And although your sight I leave,
Sight wherein my joys do lie,
Till that death do sense bereave,
Never shall affection die.

Dear if I do not return
Love and I shall die together,
For my absence never mourn,
Whom you might have joyed ever.
Part we must, though now I die.
Die I do to part with you.
Him despair doth cause to lie,
Who both lived and died true.

Мій український переклад:

Час, так, час розлуки нам
Настає, я маю в путь.
Як розлука, то сумна,
Радості не повернуть.
Як живу я, то люблю,
Без Надії не любить.
Відчай вчить, я узнаю,
Що любові не ділить.

Відчай мій жене мене,
Шле його недоброта.
Як провина в цьому є,
Лиш її – провина та.

Як тебе залишу я,
Втіхи всі залишу теж.
Тільки ти – любов моя,
Щастя тільки ти несеш.
Радість у тобі була –
Вже тебе не бачить знов.
Доки смерть ще не взяла,
Не помре моя любов.

Відчай мій жене мене,
Шле його недоброта.
Як провина в цьому є,
Лиш її – провина та.

Як уже не повернусь,
То помру з любов’ю разом.
Не сумуй, що не з’явлюсь,
Тішитись могли б ми красно.
Нам – розлука, смерть – мені,
Смерть – тебе щоб залишить.
Відчай змусив до брехні,
А хотілось в правді жить.

Відчай мій жене мене,
Шле його недоброта.
Як провина в цьому є,
Лиш її – провина та.

Переклад 12.03.2025

John Lyly (1554? — 1606)

Apelles’ Song / Cards and Kisses

Cupid and my Campaspe play’d
At cards for kisses — Cupid paid:
He stakes his quiver, bow, and arrows,
His mother’s doves, and team of sparrows;
Loses them too; then down he throws
The coral of his lips, the rose
Growing on’s cheek (but none knows how);
With these, the crystal of his brow,
And then the dimple of his chin:
All this did my Campaspe win.
At last he set her both his eyes —
She won, and Cupid blind did rise.
O Love! has she done this for thee?
What shall, alas! become of me?

Переклад Валентини Ржевської:

Джон Лілі (1554? — 1606)

З комедії «Кампаспа»

Пісня Апеллеса

Купідон із моєю Кампаспою в карти
Сів пограть за цілунки, та мав тільки втрати.

Він поставив колчан, лук і стріли свої,
Материнських горобчиків і голубів;

Це програв – і корал своїх губок додав,
А зі щічок своїх він троянду зірвав

(Як вона там зросла – невідомо нікому);
На кону – і чолу його бути ясному,

А за тим він поставив у грі також ямку
З підборіддя… Й Кампаспа красі цій – хазяйка.

Наостанок він ока обидва поставив –
І підвівся сліпий. Її успіх не зрадив.

О Любове! Вона повелась так з тобою?
То в подальшому як іще вчинить зі мною?

28.01.2025

Відомо нам: поет її кохав

І полишав її, щоб повертатись.

Він був актором, і писав, і грав,

У тому, що відкрив, умів зізнатись.

Її було завдено ганьбить:

Мовляв, вона була його не варта…

Але тепер заведено хвалить:

Раніше судді поспішали надто.

Читач про ліжко жартувати звик:

Чом не найкраще заповів їй милий…

Він справді перед нею був боржник,

Доводить випало любові силу.

Багато вибачень було чи мало,

Зберігся вірш. Отож – вони кохали.

19.04.2026

Сонет про Емілію Ланьє як можливу смуглу леді

Сказали нам: поет її кохав.

Поетку він за пару зміг обрати.

Захопливим їх спільний образ став:

Могли ж дискутувати, ще й писати.

Фатальна пані більш не мовчазна.

Письменницям слід дякувати красно

За те, що наближається вона:

Освічена…і сильна…і нещасна.

Є місце сумніву. Шукають вад

У твердженні – цікавому, напевно.

Про пані слід запам’ятать хоча б

Те, що хотіла виправдати Єву.

Думок тут можна вислухать чимало.

Найголовніша ж ця: вони кохали…

19.04.2026.

ON MONSIEUR’S DEPARTURE

by Elizabeth I, Queen of England

I grieve and dare not show my discontent;
I love, and yet am forced to seem to hate;
I do, yet dare not say I ever meant;
I seem stark mute, but inwardly do prate.
I am, and not; I freeze and yet am burned,
Since from myself another self I turned.

My care is like my shadow in the sun —
Follows me flying, flies when I pursue it,
Stands, and lies by me, doth what I have done;
His too familiar care doth make me rue it.
No means I find to rid him from my breast,
Till by the end of things it be supprest.

Some gentler passion slide into my mind,
For I am soft, and made of melting snow;
Or be more cruel, Love, and so be kind.
Let me or float or sink, be high or low;
Or let me live with some more sweet content,
Or die, and so forget what love e’er meant.

1582

Переклад Валентини Ржевської:

Єлизавета Тюдор – на від’їзд французького принца

Сумую в серці і сміюсь назовні,
Люблю, але ненависть удаю,
Що зроблено – в тім не зізнаюсь вповні,
Мовчу, хоч ледь себе не видаю.

Я і не я, і мерзну, і згораю…
Так треба, і себе я іншу граю.

Недолю маю я, як тінь мою:
Женеться, а звернусь – мерщій тікати;
Не полиша, повторить, що зроблю…
За приязнь цю я ладна нарікати.

Хотіла б я забути – як забути?
Лиш смерть сильніша від моєї скрути.

Де б лагідну любов мені знайти? –
Душа м’яка, і, наче сніг, розтане…
Як ні, мене згубити – то спасти:
Все чи ніщо мою загоїть рану.

Любове, дай мені без муки жити
Чи в темряві забути, як любити.

14.05. 2015

Максим Рильський
Фальстаф

Коли Уельський принц зійшов на батьків трон,
Він, як наказує традиції закон,
Перед підданцями промову мав поважну.
Нараз, густу юрбу розсунувши одважно,
Товстий з’явився дід. Його червоний ніс
На масному виду, неначе квітка, ріс,
А з-під навислих брів блищали очі хитрі.
Високо шапочку піднявши у повітрі,
Він крикнув: «Принце мій! Діждались пишних свят!
Це ж я, твій вірний друг, супутник твій і брат,
Фальстаф! Привіт тобі од хересу й дівчаток!»
Та мови п’яної, охриплої початок
Об голос Генріхів розбився, як об щит.
Принц, не бажаючи давати відповіт
На крики й вигуки, безстидні та шалені,
Промовив: «Геть, старий, іди собі від мене!
Тебе не знаю я! Такий колись мені
За віку юного в туманнім снився сні».
Так молодість моя, як невиразна пляма,

Встає й безстидними кричить мені устами:
«Це я, твій вірний друг!» — Але її привіт
У мій щоденний труд вдаряє, як у щит,
І я на вигуки охриплі та шалені
Кажу суворо їй: «Іди собі від мене!
Тебе не знаю я! Така колись мені
Приснилася в тяжкім, давно забутім сні!»

1925

Maksym Rylsky
Falstaff

The Prince of Wales acceded to his father’s throne.
He followed the tradition of his home,
Addressing subjects with a solemn speech.
But then a fat old man, as brave as if he’d run unto the breach,
Pushed through the crowd with joy. His big red nose
Grew on his greasy face as if it were a rose.
His brows were thick and grey, his eyes most slyly played.
Throwing his little hat up, bar-headed he remained,

And cried: ‘My royal Hal! At last, we have our feast!
It’s me, thine truest friend, thine brother, whom thou’st missed!
Falstaff! Thine sack and wenches all salute thee!’
This hoarse, drunk start was cut immediately,
Breaking at Henry’s voice, as if it were a shield.
The prince refused to join the talk, indeed,
And having heard this shameful greeting, shouting wild,
‘Away, old man!’ he passionlessly replied.
‘I know thee not! Thou just lookst like the one,
Shown in a foggy dream, when I was young’.

My youth performs this part now. It’s a vague spot,
That shamefully reminds me of my sport:
‘That’s me, your truest friend!’ But its frank need
Is daily broken at my hard work’s shield.
And when I hear this hoarse calling, this wild cry
‘Away, old woman!’ I severely reply.
‘I know you not! You just look like the one,
From a hard dream of mine. The past is done’.

Translated 02.10.2025