У своєму репортажі про Першу Міжнародну наукову шекспірівську конференцію у Запоріжжі (2009р.) Володимир Панченко назвав «вдалою спробою ПОДОЛАННЯ ТРЕНОСУ». «… Тепер важливо не зупинятися…» — додав репортер. Наче виконуючи цю настанову, група запорізьких науковців, якою керує професор Наталія Торкут, здійснила цілку низку масштабних проектів. І ось ще один – Міжнародна наукова конференція «Англійський ренесансний Парнас: В. Шекспір та його сучасники». Відбулася вона 22—25 вересня 2011 року.
Цьогорічну ситуацію важко назвати сприятливою для проведення будь-яких конференцій, адже падіння наборів у ВИШах, драконівські заборони відшкодовувати витрати на наукові відрядження значно звузили й без того обмежені ресурси дослідників і викладачів літератури. Тим приємнішим є успішне проведення наукового форуму в Запоріжжі на базі Класичного приватного університету. Цей захід, що відбувався за активного сприяння ректора КПУ професора В.М.Огаренка, зібрав понад 100 учасників!
Своєрідним лейтмотивом конференції стали привітальні слова Н. М. Торкут про те, що Ренесанс започаткував інтелігенцію, а В. Шекспір був першим взірцевим представником культурної еліти модерного часу, який задав надзвичайно високу планку духовності. Такими справжніми шекспірівськими інтелігентами проявили себе члени команди «Українського Шекспірівського центру», яким вистачило і підприємливості, і віри в перемогу, і винахідливості, аби подолати «спротив умов» і подати українській науковій спільноті ще один урок: робити можна все і на доброму професійному рівні, тільки треба нічого не боятися і рухатись уперед.
Н. М. Торкут у доповіді на пленарному засіданні підкреслила: відкритість свідомості й діалогізм визначають саму ренесансну культуру епохи Тюдорів, що забезпечило Англії часів Шекспіра високе місце серед інших держав. Відповідно, й атмосфера конференції була просякнута духом ренесансного діалогізму, адже виступи науковців репрезентували максимально широкий спектр інтерпретаційних моделей тлумачення творчості великого Барда. Вже на першому пленарному засіданні після капітальної і в усіх сенсах класичної доповіді М. Г. Соколянського про шекспірівський спадок у жанровому діапазоні англійської драматургії пролунав абсолютно постмодерністський за духом і як завжди стилістично бездоганний виступ Н. О. Висоцької, присвячений актуалізації гомоеротичного підтексту шекспірівського сонетного циклу в сучасному театрально-драматургічному дискурсі. Далі літературознавство органічно поступилося місцем філософському прочитанню «Гамлета» в дусі інтенційно-екзистенційного підходу, застосованого В. А. Маринчаком, і тлумаченню шекспірівських текстів у музиці І. Стравинського як школи світового авангарду (доповідь Б. Б. Шалагінова).
У наступних пленарних доповідях герменевтичний плюралізм тільки набирав обертів. Слід згадати блискучий аналіз аксіологічної складової доробку Філіпа Сідні, зроблений Н. Ю. Жлуктенко, захопливу герменевтику кохання в листуванні драматурга доби Реставрації Томаса Отвея у виконанні Т. В. Михед, натхненні медитації І. Є. Чупіс на тему «Шекспір і Бетховен», глибокий аналіз І. В. Лімборського, який говорив про «шекспіризацію» як про окрему складову сучасного вестернізованого світу, порівняльне вивчення стратегій використання образів Дон Кіхота як товарів і комерційних брендів, запропоноване автором цих рядків, ретельне вивчення дискурсу їжі в комедіях В. Шекспіра, здійснене Ю. Ю. Сапліним. Іноземне шекспірознавство було представлене яскравими виступами молодих науковців Урсули Кізельбах з Познані, яка присвятила увагу театральності в публічному та приватному житті Єлизавети І; Деніза Поніжа, чия розповідь про драму Брежана, де описується постановка «Гамлета» в одному словенському селищі за часів Тіто, викликала в аудиторії чимало гіркого сміху; та італійця Уго Кести, який доводив, що Данте був одним із можливих попередників Шекспіра. Можна тільки дивуватися майстерності укладачів програми, які зуміли зібрати в одному залі таку кількість представників найрізноманітніших літературознавчих шкіл і дослідницьких стилів.
Організатори вкотре продемонстрували і ще одне вміння – поєднувати високу літературну теорію з практикою щоденного викладання літератури в школах і університетах. Ось чому цілком органічно виглядало запрошення на конференцію президента Української асоціації викладачів зарубіжної літератури Ю. І. Ковбасенка, який розповів про історію, сучасний стан та перспективи викладання Шекспіра в Україні. Окреме місце у програмі посів Всеукраїнський семінар «Шекспір у парадигмі шкільної освіти», де найкращі вчителі-зарубіжники мали змогу продемонструвати свою методичну майстерність. Особливий інтерес викликав майстер-клас, проведений тренером консультативно-тренінгового центру «Педагог» І.А.Хроменко.
І, звичайно, не були забуті й майбутні шекспірозавці – сьогоднішні аспіранти й науковці–початківці, які мали змогу оприлюднити свої розвідки. Підбивши підсумки конференції, учасники підкреслювали, що одним із найбільших досягнень діяльності «Українського шекспірівського центру» є постійне зростання кількості та якості наукової продукції, присвяченої В. Шекспіру, що взагалі свідчить про ефективність наукових стратегій, застосованих Н. М. Торкут та її послідовниками. Їхні проекти – вже давно не прості академічні зібрання, де вчені виголошують свої тексти, які пізніше з’являються у вигляді збірок, а й ціла інституція зі своїм кодом спілкування і навіть культурною індустрією. Система поширення знань про Шекспіра, розроблена центром, складається з низки елементів. Серед них і сайт «Український шекспірівський портал», і журнал «Шекспірівський дискурс», і постійно діючий майстер-клас для молодих дослідників «Літературна панорама шекспірівської доби», різноманітні наукові і культурно-просвітницькі конкурси для студентів і школярів, за які переможці одержують грошові винагороди.
Відкриваючи конференцію, Н. М. Торкут багато говорила про плани на майбутнє. 2014 року людство відзначатиме 450 років від дня народження В. Шекспіра, і цілком можливо, що на той момент на подвір’ї Класичного приватного університету, де розташований «Український шекспірівський центр», відвідувачі побачать цілий будинок, названий ім’ям великого драматурга і поета, історико-літературна галерея «Шекспіріум», Шекспірівська бібліотека, Центр шекспірознавчих досліджень, Лабораторія ренесансних студій, кав’ярня «У Шекспіра», а перед будівлею постануть фонтан «Ромео і Джульєтта» — літній майданчик для театральних вистав та пам’ятник Вільяму Шекспіру. Ще одна ідея, яка, можливо, буде реалізована на той час, – перевидання українських перекладів творів Шекспіра із сучасними літературознавчими та перекладознавчими коментарями. Деякі читачі можуть не повірити і скептично посміхнутися: «Це чергові мрії!». Але те, що вже зроблено Н. М. Торкут та її колегами, — переконлива відповідь скептикам: все заплановане може стати реальністю, адже шекспірівський дух не тільки породжує шекспірівські задуми, а й надає шекспірівських сил.
Те, що роблять Н. М. Торкут та її команда, абсолютно унікальне й неповторне, і може слугувати прикладом для інших літературознавців України: за відсутності шекспірівського простору вони відтворюють його самі, здавалося б, у досить несподіваному місці. «Що Запоріжжю Шекспір? Що Шекспіру Запоріжжя?» – запитуєш себе спочатку, але щоразу, приїжджаючи на конференції та інші заходи, організовані Центром, знову бачиш, як мрія набуває форм життя і обростає плоттю. Так росте культура, вдосконалюючи світ навколо себе, а разом з культурою здійснюються мрії і творяться дива.
Олександр Пронкевич