Специфіка рецепції американської шекспірівської думки в науковому просторі радянського літературознавства
У статті розглядається американська шекспірівська критика як об’єкт дослідницької уваги радянського літературознавства. Визначені головні етапи розвитку радянської рецепції шекспірознавства США.
Ключові слова: рецепція, шекспірознавство, шекспірівська критика, мімікрія, шекспірознавчий дискурс.
American Shakespeare criticism as the object of research attention of Soviet literature study is observed. Main development stages of Soviet reception of American Shakespeare studies are defined.
Key words: reception, Shakespeare studies, Shakespeare criticism, mimicry, Shakespeare discourse.
В останні роки в українському та російському шекспірознавстві відчутно проступає тенденція до ретельного вивчення досвіду зарубіжного шекспірознавства. Прикметно, що в процесі аналізу наукового доробку зарубіжних колег враховується не лише специфіка методологічних підходів, але й характер кореляції візії Шекспірового тексту з тією національною культурною традицією та науковим дискурсом, в контексті яких створювалася та чи інша шекспірознавча теорія чи концепція. Дослідження особливостей різних національних шекспірознавчих традицій виявилося доволі продуктивним, про що свідчать праці Красавченко Т. [7, c. 83] і Джебраїлова І. [4, c. 237], присвячені аналізу шекспірознавства Великої Британії; роботи Хітрової Т., в яких йдеться про здобутки німецької шекспірівської критики. Проте, американський шекспірознавчий дискурс ніколи не поставав у центрі дослідницької уваги вітчизняного літературознавства. Тобто, в приоритетній сфері – у вивченні та інтерпретації творів Великого Барда – досвід американських вчених-шекспірознавців враховувався, на нього спирались, праці багатьох дослідників викликали плідну полеміку, але як складне самостійне явище у світовому літературознавстві американське шекспірознавство не вивчалось.
Дана стаття містить огляд праць радянських літературознавців, в яких йдеться про наукові пошуки їхніх американських колег. Її метою є з’ясування головних тенденцій та виокремлення головних етапів розвитку радянської рецепції досвіду американського шекспірознавства. Хоча ще за часів Радянського Союзу з’являлись численні огляди та критичні статті, присвячені зарубіжній науці про Шекспіра, об’єктом цієї статті є саме рецепція шекспірознавства США, тому її ракурс вужче, ніж у роботах таких вчених як О. Смірнов, Ю. Шведов, В. Станевич та ін.
За часів Радянського Союзу шекспірівський канон постав у центр дослідницької уваги радянського літературознавства, тому вітчизняна шекспірівська наука зазнала великого прогресу у таких сферах, як вивчення біографії Великого Барда, історія шекспірівських текстів, трактування шекспірівських характерів, але шекспірівська критика зарубіжних країн тривалий час не обиралась об’єктом комплексного літературного аналізу.
Перші прояви інтересу радянського шекспірознавства до досліджень західних, у тому числі і американських, колег з’являються ще в 30-ті – 40-ві рр.. ХХ ст.. і відображаються у панорамних оглядах стану зарубіжного шекспірознавства. Представницею цього періоду рецепції американського шекспірознавства є В. Станевич, більш відома як перекладач з німецької. Маючи своєю метою „накреслення основних напрямків та поглядів в літературі по Шекспіру, що вийшла за останні два роки (маються на увазі 1936-1938 рр.) у Західній Європі та в Америці, і подати огляд, а не вичерпний опис та оцінку цієї літератури” [11, c. 146], В. Станевич намагається концентрувати увагу не на полеміці з тогочасним шекспірівським дискурсом США, а на висвітленні його головних тем і проблем. В. Станевич приділяє особливу увагу текстологічним розвідкам американців М. Блека і М. Шаабера щодо видань Шекспіра у XVII сторіччі [11, c. 146] та М. Ферстера – про „піратські” засоби запису творів Шекспіра [11, c. 146]. Також у центрі уваги оглядачки постають дослідження Кьюррі про філософські основи шекспірівських трагедій [11, c. 148]. З проміж розвідок, присвячених шекспірівським характерам, В. Станевич виділяє роботу Ширлі [11, c. 150] з приводу трактування образу Фальстафа. Проте, незважаючи на декларований автором нейтралітет, вона не втримується від полеміки і привертає увагу до „фальсифікацій” шекспірівської творчості, що мають місце на Заході, зокрема, до фашистських трактовників, до складу яких чомусь внесено і англійця Дж. Уілсона Найта [11, c. 148]. Автор вважає, що Уілсон Найт „надає світосприйняттю Шекспіра особливого реакційного відтінку, такого милого серцю англійських покровителів фашизму” [11, c. 148]. Такі висновки автора базуються на твердженнях Уілсона Найта про те, що „будь-яка шекспірівська п’єса завжди шукає через особистий момент – загального і завжди знаходить як загальне – короля… Християнство проглядає з усіх творів Шекспіра… Кожний з трагічних героїв Шекспіра – це Христос в мініатюрі” [11, 148]. Також В. Станевич критикує так званих „гробокопателів”, наприклад, Хотсона, що досліджував біографію навіть не Великого Вілла, а його душеприказчика Томаса Рассела [11, c. 147]. Отже, головною характеристикою періоду первинної рецепції американського шекспірознавчого дискурсу може вважатися мінімальна полеміка та висвітлення як позитивних, так і негативних ознак західної критики Великого Барда.
Проміжним між періодом оглядового інтересу до американської шекспірівської критики та періоду активної полеміки з нею можна вважати період кінця 40-х рр.., найвидатнішим представником якого є О. Смирнов. Видатний радянський шекспірознавець, обравши об’єктом огляду сучасний йому стан шекспірознавства у Західній Європі та США [10. 158], також намагався висвітлити як позитивні (особливо в сфері уточнення біографії Великого Барда), так і негативні риси „буржуазної” шекспірівської критики. У його огляді вже спостерігається відчутне прагнення до полеміки зі своїми західноєвропейськими та американськими колегами з приводу ідейного змісту п’єс Великого Вілла. О. Смирнов відкриває полеміку з американцем Е. Столлем, який з точки зору автора є типовим представником такого підходу до творчості Шекспіра, як „пряме спростування будь-якого ідеологічного змісту в творах Шекспіра” [10, c. 162]. О. Смирнов критикує твердження Столля про те, що „поезія вільна і суверенна, і не пов’язана ні з світосприйняттям автора, ні з життям, а підкоряється лише іманентним законам художньої техніки, єдиним і вічним, що призводять до створення художньої ілюзії” [10, c. 162]. На основі такої точки зору американський вчений спростовує будь-яку психологічну та життєву правдивість у шекспірівських характерів, а також філософську проблематику шекспірівських п’єс [10, c. 162]. Як найбільш показовий приклад такої інтерпретації творів Великого Вілла, О. Смирнов приводить коментар Е. Столля до „Гамлета”, де американець вбачає єдину причину нерішучості Гамлета в тому, що „інакше він би виконав свою помсту вже в кінці 1-го акту, і тоді не вийшло б п’ятиактної трагедії, яка була потрібна Шекспіру” [10, c. 162].
Також об’єктом критики О. Смирнова стала праця американського дослідника О.Дж. Кемпбела „Шекспірівська сатира”[10, c. 164]. Аналізуючи характер обраних Кемпбелом прикладів сатиричного у творах Шекспіра (глузування Фальстафа, кохання Троїла, грубість Коріолана, дурість і марнотратство Тімона Афінського), радянський вчений робить висновок, що, обираючи такі нетипові приклади для ілюстрації шекспірівської сатири, його американський колега „весь час підмінює сатиру „чистою” гумористикою, яку він дуже часто знаходить у Шекспіра там, де її немає і бути не може” [10, c. 164]. Крім того, О. Смирнов слушно примічає „сенсаційний” характер декотрих досліджень Шекспіра тієї доби (до яких, щоправда, відносить і праці в рамках фрейдистської критики) [10, c. 164].
З розвитком радянського шекспірознавства інтерес до „буржуазної” шекспірівської думки суттєво пожвавлюється і вступає у нову фазу активної полемізації. Ця тенденція реалізується і через заперечення релігійних ідейно-смислових концептів у Шекспірових творах, і через несприйняття деяких інтерпретацій теологічних, історіософських та політичних поглядів Великого Барда [3, c. 5], і через часте акцентування уваги на методологічних „прорахунках” і „вадах” зарубіжних фахівців [5, c. 23]. Спостерігати це ми можемо в працях О. Бартошевича [1, c.12], А. Вістіна [3, c. 3-5], Ю. Новикова [8, c. 77-80], Г. Сабанцевої [9, c. 4], Ю. Шведова [12, c. 32], Л. Землянової [5, c. 23], що характеризуються підвищеним рівнем критичного пафосу, спрямованого проти немарксистських течій, в рамках яких проводились дослідження американських фахівців. Прикметно, що в тогочасних працях таких видатних метрів шекспірознавства і літературознавства, як О. Бартошевич [1, c. 13], Ю. Шведов [12, c. 32, 208] та Л. Землянова [5, c. 23] , полеміка з західними, зокрема американськими, фахівцями чітко виважена і ґрунтується не лише на різницях в методологічній основі та політичних поглядах, тоді як аргументація у полеміці молодих на той період вчених (А. Вістіна, Г. Сабанцевої, Ю. Новикова) в деяких випадках видається не науковою, а суто ідеологічною. Наприклад, А. Вістін ставить задачею свого дослідження „викриття реакційного буржуазного шекспірознавства, яке намагається спростувати наявність в творчості Шекспіра дійсно гуманістичних ідеалів, яке представляє його містиком, що стоїть „вище” сучасної йому політики” [3, c. 3]; Ю Новиков, взагалі, дотримується думки, що більшість західних вчених – дослідників творчості Великого Вілла – „виконують соціальне замовлення крупної буржуазії і, таким чином, все далі відходять від об’єктивного вивчення творчості великого реаліста епохи Відродження” [8, c. 79]. Тобто, стає зрозумілим, що в цей період рецепції американського шекспірівського дискурсу у радянському літературознавчому просторі спостерігалось умовне поділення на два табори – визнаних вчених, що намагались вести наукову полеміку з американськими колегами, та молодих вчених, прихильників аргументів ідеологічного характеру.
В цілому ж правомірно говорити про дворівневість рецепції американського шекспірознавчого дискурсу. Перший рівень – це концептуальне засвоєння наукових здобутків, яке незрідка набувало гостро дискусійного забарвлення і водночас сприяло інтенсифікації вітчизняної філологічної думки. Другий рівень, що постав як результат рецепції, – це популяризація певних методологічних підходів, яка інколи поставала у вигляді „мімікрії під критику” або „розвінчання” прорахунків буржуазних (немарксистських) наукових шкіл, течій тощо.
Досить симптоматично, що специфіка наукового інтересу радянського шекспірознавства до досвіду зарубіжних, зокрема американських, фахівців безпосереднім чином пов’язана з характером радянсько-американських відносин в той чи інший період. Згідно з цим можна поділити рецепцію американського шекспірознавчого дискурсу у просторі радянського літературознавства на такі етапи:
1-й етап – кінець 30-х рр.. ХХ ст. – етап початкової рецепції американського шекспірознавства, коли тільки зароджувався інтерес до шекспірознавчого дискурсу США. В цей період спостерігається підкреслено-нейтральне ставлення до тих суджень, концепцій і дослідницьких вердиктів, що містяться у працях американських вчених, зокрема М. Блека, М. Шабера, М. Ферстера та Дж. Кьюррі.
2-й етап – початок 50-х – середина 70-х рр. ХХ ст., тобто період так званої “холодної війни”, коли активізувалась боротьба з “реакційними” тенденціями буржуазної науки, очевидними є посилення критичного пафосу, часті політичні випади в площині методології, гострі дискусії з приводу ідейно-художньої інтерпретації окремих творів.
3-й етап – 70-90-ті рр. ХХ ст. В цей період спостерігається пожвавлення і стрімке зростання наукового інтересу радянського літературознавства до наукових пошуків зарубіжних колег. Виходять друком публікації, спрямованні на ознайомлення з векторними напрямками зарубіжного шекспірознавчого дискурсу; перекладаються російською мовою праці авторитетних дослідників Шекспіра в США (С. Шенбаума, С. Грінблатта). Полеміка щодо проблем методу Шекспіра поступилася місцем більш локальним дискусіям з приводу поетики окремих творів, що призвело до появи в шекспірознавчому просторі радянського літературознавства оригінальних наукових спостережень і цікавих концепцій (М. Барг, В. Комарова, І. Шайтанов та ін.).
Таким чином, стає зрозумілим, що представники радянського літературознавства, через примусову політичну заангажованість, не мали змоги об’єктивно оцінювати праці своїх колег з Заходу і були вимушені маскувати ідеологічно чужу інформацію за негативною критикою, через що радянська рецепція західного, в тому числі, американського шекспірознавства, сьогодні виглядає досить однобічною, а у деяких випадках і упередженою. Водночас, саме шекспірознавство стало тією сферою, знайомство з якою дозволяло радянським філологам долучатися до методологічних ресурсів англо-американської та німецької науки про літературу. Через посередництво аналітичних розвідок про Шекспіра науковці СРСР мали можливість опановувати дослідницькі стратегії фрейдизму (А. Лессер), нової критики (Р. Вайман ), міфологічної критики (Н. Фрай, Ц. Барбер).
Думається, що сьогодні, коли вітчизняна наука позбавлена впливу ідеології, настає час для всебічного та плідного діалогу між американською та вітчизняною шекспірознавчими традиціями.
Література:
1. Бартошевич А., Комическое у Шекспира. Лекция по спецкурсу «Шекспир для студентов театроведческого факультета театрального вуза. – М., 1975. – 49 с.
2. Вайман Р., Некоторые вопросы изучения Шекспира в Англии и США / Вильям Шекспир. К 400-летию со дня рождения. 1564 – 1964. Исследования и материалы – М.: Наука, 1963. – с. 16-78
3. Вистин А., Проблемы общественно-политической борьбы в исторических пьесах Шекспира. Автореферат канд. диссертации. – Л., 1952. – 19 с.
4. Джебраилов А., Английская шекспировская критика ХХ века: направления, концепции, полемика / Английская литература ХХ века и наследие Шекспира. – М.: Наследие, 1997. – с. 237-266
5. Землянова Л., Фрейдизм / Современная эстетика в США. – М.: Гос. изд-во полит. литературы, 1962. – с. 14-38
6. Козлов А.С., Мифологическое направление в литературоведении США. – М.: Высшая школа, 1984. – 175 с.
7. Красавченко Т.Н., Т.С. Элиот о Шекспире / Английская литература ХХ века и наследие Шекспира. – М.: Наследие, 1997. – с. 83-91
8. Новиков Ю.С., Реалистическое мастерство Шекспира в индивидуализации речи персонажей трагедии «Король Лир». Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук. – Львов, 1964. – 184 с.
9. Сабанцева М.Т., Трагедия У.Шекспира «Гамлет». Автореферат канд. диссертации. – М., 1966. – 19 с.
10. Смирнов А.А., Современное состояние шекспирологии в Западной Европе и в США // Вестник Ленинградского Университета. – 1947. – № 6. – с. 158-165
11. Станевич В., Шекспир и современный Запад // Театр. – 1939. – № 4. – с. 146-153.
12. Шведов Ю.Ф., Эволюция шекспировской трагедии. – М.: Искусство, 1975. – 464 с.