Коломієць Л.В. Новий український «Гамлет»:перекладацька стратегія Юрія Андруховича

Коломієць Л.В.

Новий український «Гамлет»:перекладацька стратегія Юрія Андруховича

В работе анализируется переводческая стратегия одного из самых ярких представителей украинского постмодернизма, поэта и прозаика Юрия Андруховича на материале его перевода «Гамлета» (2000), который является последним украинским переводом этого самого известного произведения В. Шекспира, вобрав в себя такие стилистические черты, как постшекспировская реминисцентность и аллюзивность, радикальная модернизация, вторичная игра слов и некоторые другие, рассматриваемые нами как характерные признаки постмодернистического переводческого письма.

Ключевые слова: переводческая стратегия, реминисцентность, аллюзивность, радикальная модернизация, тактика одомашнивания, вторичная игра слов, украинский постмодернизм.

The article deals with the translation strategy of Yurii Andrukhovych – a bright representative of Ukrainian postmodernism. His translation of Shakespeare’s “Hamlet” (2000) is the last Ukrainian translation of this the most known work by W. Shakespeare. Andrukhovych’s translation strategy includes such stylistic features as post-Shakespearean reminiscences, allusions, radical modernization, domestication technique, secondary word-play. These traits are peculiar to postmodern translational writing.

Key words: translation strategy, reminiscences, allusions, radical modernization, domestication technique, secondary word-play, Ukrainian postmodernism.

У статті розглядається останній український переклад трагедії «Гамлет» В.Шекспіра [1], виконаний поетом, прозаїком, культурологом Юрієм Андруховичем, оригінальну творчість якого дослідники відносять до постмодерністського табору. Цей переклад, надрукований в часописі «Четвер» 2000 року (№ 10), а також поставлений на сцені Київського Молодого театру, став наступною, постмодерністською за духом, українською інтерпретацією найвідомішого Шекспірового твору. Тож небезпідставним буде його комплексний перекладознавчий аналіз крізь призму мовностильових настанов перекладача, з перспективи цілісної перекладацької стратегії якого він ще не вивчався (хоча дослідження окремих аспектів Андруховичевого перекладу вже провадились).

Андруховичів переклад «Гамлета» [2] вражає антиінтелектуалізмом, образною спрощеністю вислову порівняно з оригіналом, наявністю вкрай брутальної лексики (зокрема, Гамлет в Андруховича висловлюється лаконічно і прямо, нерідко грубо, без книжних «красивостей»). Оригінальна ж творчість Ю. Андруховича, поета і прозаїка, навпаки, характеризується інтелектуальною ускладненістю, вона насичена багатошаровими образними асоціаціями й складними синтаксичними конструкціями, прихованими цитатами, алюзіями, ремінісценціями. Чим же можна пояснити значні розбіжності між творчим методом Андруховича-перекладача і творчим методом Андруховича-письменника? Принаймні, не лише вимогами сучасної сцени: як їх розуміє сам Андрухович і які, можливо, до нього висувалися режисером-постановником. Вочевидь, перекладач свідомо іґнорує мікротекстуальну точність у перекладі, радикально модернізує лексику й стилістику твору. Його «Гамлет» виявляється пересипаним ремінісценціями, але не лише й не так шекспірівськими, як новочасними, з арсеналу самого Андруховича; а створений ним образ Гамлета з повним правом можемо назвати новим українським Гамлетом, майже ровесником інтелектуально не вельми вибагливих українських старшокласників і студентів кінця 1990-х – початку 2000-х років.

Тож і розглядати цей переклад вочевидь треба не з позицій герменевтичної самокроекції перекладача на творчу діяльність автора, а радше як пересотворення оригіналу, зразок феноменологічної довільності в поводженні з класичним текстом, його інтерпретації з виразною настановою на розмовну культуру живого сучасника. Переклад декларативно (навіть агресивно: через засилля брутальної лексики) популістський, розрахований на масовий сценічний перегляд. І розцінювати його треба не стільки як мистецьку, скільки передусім як громадську акцію Андруховича, якою письменник потверджує – беручись до перекладу суспільно значимого й культурно знакового твору – суспільно-культурну цінність літератури, що ставиться під сумнів і профанується ним в оригінальній творчості. Отже, Андруховичів «Гамлет» вартий уваги як «постмодерністський жест» письменника, як літературна провокація і громадська акція, хоч не менш важливим залишається його уважне прочитання в аспекті зіставлення з оригіналом, адже передовсім маємо справу з перекладом, тобто метатвором, головне завдання якого полягає в передачі домінантних рис першотвору в іншокультурному середовищі.

Як мовилось вище, характерною для Андруховичевого “Гамлета” є ремінісцентність (що цілком закономірно, оскільки ремінісценція стає одним із провідних прийомів у літературі постмодернізму, до якої безсумнівно належить оригінальна творчість Юрія Андруховича і, як переконуємось, тяжіє його перекладацька манера). Причому перекладач широко вдається як до літературних, так і до паралітературних ремінісценцій. Серед літературних ремінісценцій в нього зустрічаються не лише ті, що постають на ґрунті національної традиції, а й міжлітературні. Яскравими ілюстраціями літературних ремінісценцій є, зокрема, такі (тут і далі, цитуючи першотвір, вказуватимемо лише сторінки; цитуючи переклад Ю.Андруховича за рукописом, сторінок не вказуватимемо):

Король

[…] As ’twere with a defeated joy, / With an auspicious, and a dropping eye…(1050). – […] Обнялися / З журбою радість, усміх і сльоза… – Внутрішньолітературна ремінісценція з відомої поезії Олександра Олеся, що починається рядком “З журбою радість обнялась…”

Гамлет

Marry, this is miching malhecho; it means mischief (1074). – Це така сценка під назвою “Підступність без любові, або Злочин без кари”. – Міжлітературні ремінісценції з драми Фр. Шиллера за назвою “Підступність і любов” та роману Ф. Достоєвського за назвою “Злочин і кара”.

Гамлет

We shall obey, were she ten times our mother (1076). – Слухаю й корюся – навіть якби вона була мені матір’ю десять разів. – Міжлітературна ремінісценція зі східної народної казки про лампу Аладіна (слова Джина).

Гамлет

Thou wretched, rash, intruding fool, farewell! / I took thee for thy better. Take thy fortune (1079). – Прощай, старий занудо, бідний блазню! / Я сподівався, буде більша риба. – Внутрішньолітературна ремінісценція з української народної казки про лисичку-сестричку і вовчика-братика (примовка «Ловися, рибко, велика й маленька!»)

Гамлет

As love between them like the palm might flourish, / As peace should still her wheaten garland wear / And stand a comma ‘tween their amities (1096). – Зважаючи також на пальмоцвітне / Перевисання наших двох народів, / Що скріплене вінком із колосків… – Пор. з перекладом Г. Кочура: Оскільки згода пальмою цвіте в нас, / Оскільки мир, немов вінок з колосся, / Стосунки наші щедро прикрашає… [4:150; далі, цитуючи за цим виданням, вказуватимемо лише сторінки]. – Внутрішньолітературна ремінісценція з першої строфи широко пропагованої в радянську епоху поезії Павла Тичини за назвою «Чуття єдиної родини», що нею відкривається однойменна збірка поета (1938 р.): Глибинним будучи і пружним, / чужим і чуждим рідних бродів, / я володію арко-дужним / перевисанням до народів [3:7].

Гамлет

Here, thou incestuous, murd’rous, damned Dane, / Drink off this potion! Is thy union here? / Follow my mother (1100). – Подохни, данський виродку, почваро! / Пий власну чашу. Пий до дна. Слідом / За матір’ю. – Біблійна ремінісценція.

Серед паралітературних ремінісценцій особливо явними, на нашу думку, виявляються ремінісценції з суспільно-культурної дійсності, як-от наступна:

Полоній

[…] This, in obedience, hath my daughter shown me; / And more above, hath his solicitings, / As they fell out by time, by means, and place, / All given to mine ear (1062-1063). – […] Слухняна донька це мені віддала, / А потім розказала все докладно / Про всі його зальоти і впадання, / Що, де, коли. – Ремінісценція популярної інтелектуальної телегри за назвою “Що? Де? Коли?”

А також ремінісценції з мови мистецтва ХХ ст. та епохи “ідейно-класової боротьби” (першим наводимо оригінал, другим – переклад Юрія Андруховича, третім, для зіставлення, – переклад Григорія Кочура, вперше опублікований 1991 року в збірці його перекладів «Друге відлуння»):

Гамлет

You that look pale and tremble at this chance, / That are but mutes or audience to this act, / Had I but time (as this fell sergeant, Death, / Is strict in his arrest) O, I could tell you… (1100) – […] І ви, що побіліли та завмерли, / Немов актори масової сцени / Німої або просто глядачі / В театрі жаху. Що ж, якби не зараз, / Якби ще трохи часу – і конвой / Від смерті був не надто пунктуальним, / То я б вам розповів… – Я вам, що зблідли й мовчки тремтите, / Все розказав би, та не маю змоги, / Бо смерть, тупий, жорстокий конвоїр, / Арешту ні на мить не відкладає (163).

Деякі лексеми в Андруховича можуть прочитуватись як ремінісценції з новочасного олігархічно-кланового лексикону, зокрема:

Лаерт

But in my terms of honour / I stand aloof, and will no reconcilement / Till by some elder masters of known honour / I have a voice and precedent of peace / To keep my name ungor’d (1098). – Однак резони честі вимагають / Свого і я затихну, лиш почувши, / Що скажуть видатні авторитети / На тему кривд, примирень і ганьби. – Нехай поважні люди та знавці / Розсудять так, щоб на моє ім’я / Не впало плями жодної (158).

Наступний приклад цікавий ремінісценцією з новітньої, постмодерністичної літературної ситуації, в якій художнє письмо все більше нагадує примітки на полях попередніх текстів. Зазначимо: переклад Г. Кочура (закономірно для поета-неокласика) своєю лексикою прив’язується до багатовікової, ще з античності, традиції слухового сприйняття словесного мистецтва, в якій Голос зливається з Логосом і мовлення має безумовно вищий, ніж письмо, поетичний статус):

Ham. What call you the carriages?

Hor. [aside to Hamlet] I knew you must be edified by the margent ere you had done.

Osr. The carriages, sir, are the hangers. (1097)

Гамлет

Що за артефакти такі?

Гораціо (убік, до Гамлета)

Я знав, що тут без приміток не розберешся.

Озрик

Артефакти, пане, це вся ота упряж.

Гамлет

А що таке риштунки?

Гораціо (тихо Гамлетові)

Я так і сподівався, що не обійдеться без пояснень, поки скінчите розмову.

Озрік

Риштунки, пане, це ремінці до портупей. (154)

Та найбільше Андруховичів переклад насичений ремінісценціями з радянської ідеологічної та мистецтвознавчої риторики. Отож, ще приклади:

Гамлет

[…] and his whole function suiting / With forms to his conceit? (1068) – […] і повна відповідність / Між формою та змістом! – […] вигляд весь змінився / У згоді з вигадкою! (68)

Король

Her father and myself (lawful espials) / Will so bestow ourselves that, seeing unseen, / We may of their encounter frankly judge (1070). – […] А ми удвох із батьком / Її, отці законні, тобто шпиги / В законі, все побачимо зі сховку, / Самі невидимі… – А я й Полоній, шпигуни законні, / Сховавшися, щоб нас ніхто не бачив, / Самі спостерігатимем усе… (71)

Гамлет

[…] But to follow him thither with modesty enough, and likelihood to lead it (1094). – … Варто лише глянути на справу тверезо і реалістично. – Чому б, наприклад, не перебільшуючи й не порушуючи ймовірності, не простежити за ним у такий спосіб… (144)

Використання постшекспірівських ремінісценцій і зокрема широке використання ремінісценцій з української літератури й української соціальної дійсності останніх десятиріч сприяє розкриттю транс-історичної суті шекспірівських характерів. Афористична ж стислість і ємність поетичного вислову, до якої прагне перекладач і яка головним чином досягається завдяки чільному для нього прийому компресії (семантичного стягнення та лексичного згортання), допомагає випрозорювати, немовби «оголюючи», шекспірівські архетипи.

Ю. Андрухович широко вдається не тільки до перефразувань, а й до переробок та спрощень тексту оригіналу, свідомо наближаючи його до масової української аудиторії. До перекладу привносяться етнокультурні алюзії на певні риси українського національного характеру й звичаєвого устрою.

Причому перекладач активно використовує брутальну лексику: відтак із уст Гамлета чуються слова типу паскуда, жрачка, курва, мудак, придурок, скурвий син, бидло, а Лаерт не цурається й нецензурного слова виблядок; тож вульгарні вислови типу трахомуд кінчений із уст Блазнів на загальному мовному тлі п’єси вже не сприймаються як контрастні до нього.

Огрублена лексика, відвертіші фізіологічні конотації й загальний тональний зсув перекладу в бік саркастичної іронії викликають і зсув емоційної тональності окремих фрагментів п’єси з піднесено-трагічної на трагіфарсову, яку зокрема спостерігаємо в нижченаведених фрагментах (і наскрізно – в тексті перекладу):

Ю. Андрухович широко застосовує одомашнювальну тактику. Звернімося до чисельних прикладів: Не встигла навіть збити черевиків… (A little month, or ere those shoes were old… (1052)). Полоній: Ви мене знаєте, пане? Гамлет: Як облупленого – ти торгуєш рибою (Pol.: Do you know me, my lord? Ham.: Excellent well. You are a fishmonger (1064)). Коли віє з південного боку, я чудово зможу відрізнити ворону від письмового стола, а шило від мила (When the wind is southerly I know a Hawk from a handsaw (1066)). Його монарша мати з ним розмову / Довірливу почне в чотири ока (Let his queen mother all alone entreat him / To show his grief (1072)). Бо трапляється, що котрийсь дотепник ні сіло ні впало пирскає сміхом…(For there be of them that will themselves laugh… (1072)). […] поки сонце зійде… (“while the grass grows” (1076)). […] Біди поодинці / Не ходять. Переважно сунуть військом! (When sorrows come. They come not single spies, / But in battalions! […] (1086)). «Один як палець» (“alone” (1089)). Одне нещастя іншим поганяє! (One woe doth tread upon another’s heel, / So fast they follow. (1090)). Як не тепер, то в четвер, як не зараз, то все одно колись воно станеться (If it be now, ’tis not to come; if it be not to come, it will be now; if it be not now, yet it will come (1098)) та ін. Він також радикально модернізує текст перекладу, вибудовуючи його на сучасній розмовній лексиці та фразеології, зокрема: Говоріть просто і без варіантів (Be even and direct with me (1065)). Як майстерно склепано людину! (What a piece of work is a man! (1065)). Зате мої добрі тато-дядько і тітка-мамка сильно промахнулися (But my uncle–father and aunt–mother are deceiv’d (1066)). Зумів настільки дух свій завести / На почуттях (Could force his soul so to his own conceit (1068)). […] Щоб найдурніша частина публіки повелася на його штучки (to set on some quantity of barren spectators to laugh too (1072)). Дізнаємося від цього типа (We shall know by this fellow (1074)). Не повезло. Так просто напоротись, / Якщо постійно пхатись, де не треба (Thou find’st to be too busy is some danger. / Leave wringing of your hands. Peace! Sit you down… (1079)). Замнемо прикру справу, застосуєм / Усе своє дипломатичне вміння – / Й пом’якшимо. ([…] this vile deed / We must with all our majesty and skill / Both countenance and excuse (1082)). Тримайся. Завжди твій – як добре знаєш – Гамлет. (Farewell. “He that thou knowest thine, Hamlet.”). От я тобі ще одне питання на засипку. Як відповіш по-дурному, то вважай себе…(I’ll put another question to thee. If thou answerest me not to the purpose, confess thyself – (1092)). Самі залізли не в свої розбори…(their defeat / Does by their own insinuation grow (1096)) тощо.

Відтак межі перекладацької інтерпретації Ю. Андруховичем тексту першотвору мають такі обриси: від широкої парафрази до компресії та образно-семантичного пересотворення й аж до радикальної переробки пісенно-римованих уривків у п’єсі (сміливе експериментування з їх формою можна вважати традиційним для українських перекладів «Гамлета»).

Пересотворювальна стратегія відкриває широкі можливості для афористичного оформлення поетичного вислову в перекладі, як-от:

Як відомо, рими в Шекспіровій драмі виконують важливу функцію афористичного оформлення думки, тож прагнучи досягнути афористичної ємності й сценічної ефектності свого перекладу, Ю. Андрухович не тільки в основному відтворює звукові рими першотвору, а й схильний «озвучувати» графічні рими, та подекуди створювати внутрішні рими.

Перекладач уважно ставиться до опорної словогри оригіналу, як-от у наступнім фрагменті:

Та не менш, якщо не більш, цікавою рисою цього перекладу виявляється вторинна словогра, створювана самим Ю. Андруховичем. Таке творче поводження з оригіналом – цілком у дусі естетики постмодернізму:

Зустрічається в тексті перекладу й вторинний словотвір, зокрема:

Ще однією яскравою стилістичною особливістю Андруховичевого перекладу є часте вживання такого експресивно-стилістичного засобу, як синонімічні пари, що найчастіше виступає засобом компенсації пропусків інших експресивно-стилістичних засобів або ж є наслідком перестановки семантичних компонентів, рідше – результатом лексичної точності; й лише в окремих випадках – лексичного пропуску (жаль і смуток, болі і скорботи, жах і шок, кусає й коле, м’язи й жили, біль і розпач, страждань-ридань та ін.).

Факт вибору для перекладу твору, який, згідно з літературним каноном, очолює список маркованих етичною проблематикою шедеврів світової класики, промовисто засвідчує, принаймні, небайдужість Ю. Андруховича до етичної заанґажованості літератури. Ця небайдужість є специфічною прикметою українського постмодернізму, який лише декларує етичну аморфність та аполітизм, підґрунтям же подібних декларацій залишається переконаність в етичній доцільності художнього вислову та необхідності потвердження власних переконань життєвими вчинками.

Література:

1. Shakespeare, William. Hamlet / The Complete works of Shakespeare. – Waltham, Massachussets – Toronto: Ginn and Company, 1971. – P. 1042-1103.

2. Шекспір, Вільям. Гамлет, принц Данії / Пер. з англ. Ю. Андруховича. – Рукопис. – 63 с.

3. Тичина, Павло. Зібрання творів у дванадцяти томах. – Том другий. Поезії: 1938-1953. – Київ: Наукова думка, 1984. – 664 с.

4. Шекспір, Вільям. Гамлет, принц Данський / Пер. з англ. Г. Кочура. – К.: «Альтерпрес», 2003. – 170 с.

Опубліковано:

Мова і культура: Наук. щорічн. журнал. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2005. –– Вип. 8. – Т. 3. – Част. 2. – С. 349-356.