Джерело: Світова п’єса. Правові явища в шекспірівських історичних хроніках. – Одеса: Фенікс, 2021.
Одна з цікавих рис у долі шекспірівських історичних хронік — те, як національне переходить у світове. За своїми темами та спрямуванням ці п’єси виразно національні, і трактування в них історичних особистостей і подій не може вважатися безстороннім: воно помітно визначене конкретно-історичними умовами існування держави і суспільства. Це при тому, що часто позитивною рисою шекспірівської драматургії вважається художня неупередженість (здатність створення однаково яскравих і захопливих образів очевидно різних за характерами людей) і що за кращими зразками цієї драматургії визнається така художня значущість, яка дозволяє долати конкретно-історичні межі. Тим не менше, завдяки їх художнім образам ці п’єси були прийняті як частина світового надбання — розповіді людині про неї саму, незалежно від її епохи і національної належності.
Інша цікава риса у їх долі — те, що неточність у зображенні фактів і застарілість історичної концепції пробачається аудиторією цих п’єс у пізніші епохи за могутність враження від художнього створіння. Драматургічний образ Річарда III — підступного владолюбця — продовжує охоче сприйматися публікою, незважаючи на те, що поряд із ним істориками конструюється образ не настільки підступного Річарда і публіка знає про нього. Образ конкретної особи, який у п’єсах створений саме таким значною мірою з політичних причин, став узагальненням: він уособлює несите владолюбство.
Те саме можна сказати про змалювання в п’єсах-хроніках правових явищ. У хроніках йдеться про події політичної історії, тому в них можна знайти велику кількість картин правових і споріднених до них явищ — від спору про корону до портрета мирового судді, причому спір про корону буде середньовічний, а мировий суддя — з Англії XVI ст. Однак вирішальною для більшості сучасних нам глядачів, коли в них складається враження про ці п’єси, їх дію та героїв, є не історична правильність зображення цих правових явищ, а те, як їх зображення підкорене постановці проблем миру, справедливості, гарного правління, ставлення до супротивників у боротьбі тощо. Або просто — зображенню людини на певному місці в житті.
Дія п’єси «Король Джон» поєднує спір про владу в державі і міжнародний конфлікт. У спорі про владу одного з претендентів підтримує іноземний монарх. Крім цього, з’являється ще один учасник, який у своїх інтересах втручається у конфлікт, вже начебто врегульований за угодою сторін; це суб’єкт міжнародного впливу (в даному випадку — католицька церква), який за п’єсою постає як дискредитований.
У цій п’єсі помітна також тема дискредитації правових засобів вирішення спору діями його сторін, а також — тема відповідальності за вживання злочинних засобів для досягнення політичних цілей. Мирне врегулювання і патріотичне твердження, якими завершується ця п’єса, не затьмарюють, однак, враження трагізму змальованих подій. Причина трагізму — зрада в різних формах, у тому числі — зрада мети права.
П’єса «Едвард III» присвячується оспівуванню англійської позиції у «Столітній війні» з Францією, тому в цій п’єсі знаходиться місце для численних правових явищ, пов’язаних із оголошенням та веденням війни: прийняття рішення про оголошення війни, ставлення до полонених, додержання обов’язку щодо ворога тощо. Додержання права війни у стосунках із ворогом у цій п’єсі — один зі способів створення образу величного і справедливого завойовника, чиї претензії обґрунтовані і який має викликати захоплення глядачів.
З п’єси видно, що зображене право війни не має на меті обмеження її жорстокості. Навпаки, воно дозволяє жорстокість. Та цьому дозволові протиставлений заклик до милосердя, який почутий; уміння почути його — теж одна з рис правителя, який за п’єсою діє в конфлікті справедливо.
Правові явища, змальовані у другій тетралогії п’єс-хронік, як внутрішньоправові, так і застосовувані у міжнародних відносинах, так чи інакше пов’язані з відповіддю на питання, що є гарний правитель. У ширшому сенсі можна сформулювати питання: яка людина гідна своєї посади і що посада може зробити з людиною? Очевидно, за цими п’єсами гарний правитель — той, хто, додержуючи всіх вимог посади, здатний не захоплюватися її перевагами.
Втім, незаконне усунення від влади навіть правителя, який поводився як негідний посади, залишається підставою для відповідальності, що породжує несприятливі наслідки для влади наступної династії і для стабільності в країні. З цього випливає, що гарний правитель також повинен усвідомлювати свою відповідальність та вміти каятися. Поновлення міжнародного конфлікту наприкінці другої тетралогії, хоча претензії англійської сторони в цьому конфлікті знов-таки сприймаються за п’єсами як обґрунтовані, є засобом зміцнення нової влади.
Застосування права війни, як воно зображене тут, з одного боку, також має сприяти створенню образу гарного правителя: саме він виявляється переможцем. З іншого боку, драматургічне зображення застосування права війни показує, що належна поведінка на війні може бути такою, яка неприпустима для умов миру, і що війна може спонукати людину діяти всупереч людськості.
Якщо у другій тетралогії виразна тема відносин між людиною та посадою, то у першій тетралогії, де зображено поразку від зовнішнього ворога та громадянську війну, можливо, найбільш помітним зі змальованих правових явищ є ставлення дійових осіб до своїх зобов’язань і часте їх порушення. Чинна влада поступається своїми династичними правами претендентові. Проте усвідомлення цього і відмова боронити свою владу є недоліками правителя, бо сприяють втраті миру в його державі. Не сприяють збереженню влади також брутальні вияви жорстокості на її підтримку.
Недодержання зобов’язань стає характерною прикметою глибокої та тривалої кризи, яка логічно приводить до влади найпідступнішого. Він, однак, має бути переможений, що знаменуватиме кінець кризи і відновлення миру.
У п’єсах, дія яких відбувається у першій половині XVI ст. — «Генріх VIII» та «Сер Томас Мор», — порушено питання про справедливе правління у час, коли в державі внаслідок зміни характеру її відносин з церквою змінюється розуміння справедливості. У цих п’єсах зображено долі двох лорд-канцлерів, які по черзі втрачають посаду і гинуть.
Обидва вони можуть бути охарактеризовані як «порушники порядку», але в різних розуміннях. Кардинал Томас Вулсі — порушник порядку, бо, за п’єсою, своєкорисливий інтриган; сер Томас Мор — доброчесний, але для підтримки порядку він вдається до жартів, отже — діє несподіваними засобами.
Для кардинала Вулсі за п’єсою «Генріх VIII» втрата посади є стимулом для морального переродження: будучи позбавлений влади, він звертається до каяття. Змальований із симпатією у п’єсі «Сер Томас Мор», її головний герой добровільно втрачає владу і життя, щоб зберегти вірність совісті. У цих п’єсах, отже, порушується питання взаємодії права і моралі (і релігії) та притаманної кожному з цих видів нормативного регулювання відповідальності.
Узагальнюючи цей перелік правових тем, присутніх у шекспірівських історичних п’єсах-хроніках, не буде перебільшенням визнати, що у сучасному світі ці п’єси мають значення не тільки як пам’ятки художньої літератури на історичні теми, але і як порушення у художній формі численних питань, що стосуються здійснення права, забезпечення і зміни порядку, захисту справедливості.